Гагарін ніколи не літатиме, а Барселона навряд чи побуває в Іспанії

*Руслан Горовий. Гагарін і Барселона. – Л.: Кальварія, 2013. – 208 с. 

Збірка «Гагарін і Барселона» журналіста й режисера Руслана Горового складається з десяти оповідань та повістей. Теми й герої різні, але об’єднує їх певна соціально-викривальна спрямованість.

 

Усі твори відображають певні суспільні вади, особливості менталітету, а іноді й справжню трагедію людини, яка лишається сам-на-сам зі своїми проблемами й не завжди має силу вистояти. Тексти глибоко психологічні – авторові вдається показати читачеві цілий світ, а разом з ним і втрачені ілюзії в душі парубка-двірника, невтішність матері, що втратила дитину («Гагарін і Барселона»), людяність побитого життям чоловіка, що змирився з власною долею («Київська фреска»), запізніле каяття й почуття провини («Вовчик»), пиху і еґоцентризм крутія, що призводять до трагедії («Двадцять гривень»)…

 

Можна було б стверджувати, що в центрі всіх історій – «маленька людина», однак це шаблонне словосполучення видається недоречним. Читаючи твори Руслана Горового, розумієш, що в центрі усіх оповідок просто Людина. Той факт, що не кожен герой витримує тиск життя чи не має пристойної роботи ще не робить його «маленьким» чи нижчим, адже життя подекуди вибиває з-під ніг усе.

 

Ситуації й персонажі цілком життєві, проте навіть у буденних речах автор знаходить багато небуденного, тобто такого, чого зазвичай не помічає обивательське око.

 

«Гагарін і Барселона» – не просто твір про двох скалічених життям людей, а про справжній порив, намагання «вирватися». Зрештою, не надто оригінальна ідея не спрацьовує, проте автор не лишає цих двох у повній безнадії. Незважаючи на абсурдність і плачевність становища, вони все-таки люблять… Нехай навіть Гагарін ніколи не зможе керувати літаком, а Барселона очевидно так і не побуває в Іспанії.

 

Незважаючи на назву збірки, центральним твором все-таки є не «Гагарін і Барселона», а «Дев’яноста хвиля еміграції». Мандри Європою – непередбачувані, а подекуди й по-справжньому небезпечні – чи не найбільше приваблюють авантюрністю й нерозважністю.

 

«Останній день, а вірніше ніч, яку я провів в Амстердамі, я не забуду до смерті. Теплої осінньої ночі я стояв на місточку, перекинутому через канал, і блював униз прямісінько на поліцейський скутер. Абсурд. Місто тонуло у квітах та місячному сяйві, а я не міг спинитися, і весь непотріб з мого нутра летів на голову поліцейського».

 

Попри не надто моральну поведінку, герой-емігрант з «Дев’яностої хвилі» симпатичний, бо він – «живий», прагне жити без рамок і обмежень і, що не менш важливо, має для цього певний внутрішній стержень.

 

Трохи смішно виглядає персонаж із оповідання «Правда», який, перетинаючи кордон з Молдовою, усім прикордонникам повідомляє, що їде в чужу країну «пити». «Правда» в даному випадку більше скидається на провокацію й зарозумілість. Але з іншого боку вона відкриває не кращі людські риси – обурені прикордонники зробили все, щоб максимально споганити туристу життя, незважаючи на те, що жодних порушень з його боку не було.

 

Герої творів подекуди ніби заскочені зненацька, іноді складалося враження, що автор підглядає за ними в найкритичніші моменти життя, тобто зображує в той момент, коли їхні життя опиняються на межі. Якщо звернемося до української класики, то деякі з оповідань асоціаціються з експресіоністичними новелами Василя Стефаника, звісно, з поправкою на сучасність.

 

Манера письма – реалістична. Що імпонує – у творах немає зайвих слів чи надмірних описів. Кожен твір – ніби вилущене з непотрібного лушпиння зерно, і читача чекає «найсмачніше».

 

Руслан Горовий – режисер та керівник проекту «Служба розшуку дітей», має Орден Святого Архистратига Михаїла і звання Заслуженого журналіста України. На сьогодні написав кілька збірок оповідань та повістей. Книга «Гагарін і Барселона» увійшла у перелік видань, що претендували на відзнаку «Книга року ВВС – 2013».

Людмила Сайко

Придбати книгу.