Про «звірячі» традиції, вірування та забобони українців

*Лілія Мусіхіна. Звірослов. Міфологема тваринного світу українців. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 192 с. 

Роль і значення тваринного світу у нашому житті неможливо перебільшити. Тварини завжди, споконвіку, перебували поруч з людьми, забезпечуючи людину їжею, теплим одягом з хутра (насамперед це стосується України, землі, територія якої була вкрита лісами і степами, що сприяло розвитку полювання і тваринництва); були незмінними помічниками у господарстві і охоронцями майна людини).

 

Тому очевидно, що величезна заслуга «братів наших менших» перед людським родом не могла не відобразитися у народній свідомості і, відповідно, у культурній спадщині, віруваннях, фольклорі, навіть у самій мові будь-якого народу, у його побуті.

 

А яке місце займали тварини в уявленнях наших предків, які вірування і традиції пов’язані з дикою та домашньою звіриною, птаством та навіть плазунами і комахами? Відповідь на це запитання дає Лілія Мусіхіна у праці «Звірослов».

 

У цій книзі висвітлена рецепція світу тварин українцями в чітко окреслений період часу: XIX- поч., XXIст., хоча у праці Лілії Мусіхіної згадуються також дані інших періодів. У роботі над «Звірословом» авторка не обмежувалася аналізом лише народної творчості, а розглядала різноманітні дані з царини археології, етнографії, психології та культурної антропології. У дослідженні використовується метод порівняльного аналізу; містяться не лише описи пов’язаних з тваринами вірувань, а й припущення, чому той чи інший забобон міг з’явитися.

 

Так якими ж, як дізнаємося ми зі «Звірослова», сприймали предки «братів наших менших»? Зовсім не з позицій вищості, не лише як покірну робочу силу чи джерело харчування. Тварини в народній уяві були могутніми істотами, не раз мудрішими і проникливішими за людей. Вважалося, що за допомогою живих істот можна зазирнути у майбутнє (у давнину популярним видом ворожіння була орнітомантія). І невипадково у міфах багатьох народів боги нерідко набували подобу звірини (якщо згадати, зокрема, вірування, поширені у Київські Русі у язичницький період: поклоніння зооморфному божеству – крилатому псові Симарглу). До звірів ставилися з повагою, їх шанували як могутніх союзників. Побутували вірування у те, що певні тварини є предками і родичами людей (наприклад, у Верховині місцеве населення і досі називає ведмедя «вуйком», себто дядьком по материній лінії).

 

Водночас певних тварин побоювалися і остерігалися як нечистих, хтонічних істот. Причому ставлення до тієї ж тварини у різних народів могло бути діаметрально протилежним. Наприклад, ворона чи жабу в певних місцевостях могли вважати благословенною твариною, в інших – помічником нечистого. Часом також «зла» істота перетворювалася на добру після її приручення.

 

З давніх-давен наші пращури використовували тварин і в магічних ритуалах, дійствах, які, як вони вірили, допомагали вилікувати тяжкі недуги, повернути людині добробут. За допомогою тварин виконавці цих магічних дій намагалися причарувати когось до себе, уберегтися від ворогів, вірили, що за допомогою чарів можна виграти навіть судовий позов; частини тіла певної звірини могли стати оберегами, які, як були впевнені наші предки, могли захистити їх від небезпек.

 

Певні вірування, рибальські і мисливські табу, описані у «Звірослові», збереглися і до нашого часу: щоб улов був гарним, рибалки не їдять риби перед риболовлею, нізащо не зізнаються, куди саме ідуть, прямуючи ловити рибу тощо. Збереглася у свідомості певних людей і віра в те, що тварина може накликати нещастя (багато-хто і тепер засмучується, коли чорний кіт перебіжить дорогу). За поведінкою домашніх улюбленців ми й досі часом намагаємося передбачити погоду (наприклад, якщо кішка згортається клубочком, можна очікувати похолодання). «Живуть» відголоски певних забобонів також у піснях, казках, загадках та календарно-обрядових дійствах (водінні кози у день Нового року, оранки звірями на Маланку).

 

Варто згадати, що зображення звірів можна побачити на писанках і вишиванках, кахлях і кераміці. Назви живих істот ставали навіть основою іменувань населених пунктів (Лебедин, Лисичанськ).

 

Чим же є вартісний «Звіролов» для сучасного читача? Звісно, що віра у дієвість магічних ритуалів у наш час зникла, тож прочитати про них нам цікаво передусім з ознайомчою метою: щоб дізнатися більше про побут предків та їх уявлення про світ, краще розуміти прихований сенс народних звичаїв та обрядів, що збереглися і досі.

 

А ще прочитання тієї книги може спонукати нас по-новому подивитися на світ «братів наших менших», замислитися, що у нас є спільного і відмінного із іншими живими істотами нашої планети. Так, лише ми, люди, володіємо високим рівнем самоусвідомлення, тільки нам відомо про власну смертність і минущість. Проте ми, як і решта живих створінь, можемо відчути себе частинкою природи, безкінечно різноманітного і неповторного у своїй красі світу.

Анна Рибалка

Придбати книгу.

 

Читати інтерв`ю:

Письменниця-революціонерка Лілія Мусіхіна: «На революції немає жінки, є боєць» 

Ліля Мусіхіна: «Народна магія – це частинка кожного з нас»