Про сексуальні «подвиги» радянських визволителів

Габі Кьопп. Навіщо я народилася дівчинкою? – К.: Зелений пес, 2011. – 160 с. – (Серія «Нетабачна історія»)

«Те, що я пережила 28 січня 1945 року і що так глибоко травмувало, переслідувало мене тінню впродовж кількох десятиліть». Того дня 15-річну німкеню Габі та її товаришку кілька разів зґвалтували радянські солдати. Днем раніше червоноармійці визволили в’язнів Аушвіцу і продовжили переможний наступ на Захід. Творів, що розкривають історію з «незручного» боку, небагато. Представлена книжка є саме такою.
Десятиліття знадобилися авторці, щоб наважитися оприлюднити свою правду про той час. Правду, яку розділили багато її співвітчизниць, але на яку було накладене табу. Навіть рідна мати авторки не захотіла слухати доньчину історію поневірянь і порадила: «Напиши про це». Рік потому після описуваних подій Габі склала свій щоденник на старих аркушах польової пошти. «Навіщо я народилася дівчинкою?» – це пізніший погляд жінки на власні болісні спогади. Після війни вона отримала освіту, викладала фізику в університеті, стала професором. Авторка померла у 2010 році, так і не пізнавши особистого щастя і не позбувшись відчуття «покарання за свою стать».

Авторка не робить узагальнень, як історики, не домішує до розповіді ідеологію, як політики. Це відвертий погляд зсередини на суспільний хаос і військові злочини переможців. Цінність її спогадів у тому, що вона не прикрашає жодну з сторін – ні німців, ні «росіян». Тут є «тварини»: старі та молоді радянські солдати, що вишукують молодих дівчат у натовпі заляканих жінок та принижують їх, погрожуючи стратою. Але є і червоноармійці, що простягають руки та лагідно поплескують дітей. Є заміжня німкеня, котра виказує мучителям «маленьку Габі», щоб захистити себе, а є жінка, ладна заступитися за дівчинку ціною власної гідності.

Попри основну тему спогадів, книга Габі Кьопп – це хроніка не лише жахів і глуму. Це також виклад життєвої історії з перших вуст: як люди намагалися вижити, чим їм довелося харчуватися, у що вдягатися. Наприклад, авторка згадує, як замальовувала партійний значок на фотографії батька, як ховала годинник на руці братика, як німці-переселенці тікали від лінії фронту у сумнозвісних газових вагонах – знаряддях голокосту.

Деякі фотоматеріали, вміщені у виданні, вражають своєю промовистістю. Портрет Габі за рік до описуваних подій: усміхнена дівчинка з блискучими очима і закрученими кісками. І фото з її документів 1946 року: та сама дитяча зачіска, але виснажене лице та неприродно дорослий погляд відбивають пережиту нею трагедію.

Можна припустити, що ряд читачів від початку заперечуватиме індивідуальні спогади німкені, вважаючи їх вигадкою. Тому видання підкріплене історичним коментарем, з якого, зокрема, дізнаємося, що кількість зґвалтованих червоноармійцями німецьких жінок могла сягати двох мільйонів. При цьому Нюрнберзький трибунал не наважився виокремити у звинуваченні нацистам сексуальне насильство, бо радянська сторона змушена була б пояснювати аналогічні військові злочини зі свого боку.

Спогади Габі Кьопп підводять до глибших роздумів стосовно будь-яких збройних конфліктів. Чи можна насильство виправдати насильством? Як вчинить кожен з нас, опинившись у подібних обставинах? Опинившись на місці мирного населення або на місці вояків-визволителів? Чи варто героїзувати війну, або ж слід шукати шляхи примирення у спільній історії? Прописна істина, що у війні немає переможців і переможених, досі лишається непочутою в умовах нових конфліктів. А отже, такі видання, як спогади Габі Кьопп, є актуальними і потрібними.

Юлія Кузнєцова

Придбати книгу.