Навіщо людині очі?

*Сарамаґо Ж. Сліпота: роман / пер. з португ. В. Шовкуна. – Х. : Фоліо, 2013. – 442 с. 

Що буде з людиною, якщо вона раптом утратить зір?

Це питання порушує Жозе Сарамаґо в романі «Сліпота», який минулого року побачив світ в українському перекладі. Зір для людини, як потверджує сконструйований авторською уявою світ, означає стабільність, усталеність усього і пов’язаність із усім у природний спосіб. Зір – це можливість установити гармонію, сформувати найкращий соціальний порядок. Саме цей перцептивний канал не просто уможливлює сприйняття світу, а і встановлення зв’язків із ним на основі соціальних правил і конвенцій. Тож, якщо зір зникає, починається армаґедон.

 

«Сліпота» – роман-катастрофа, своєрідне продовження сартрівської «Чуми». Втрата зору також призводить до чуми – біологічної, соціальної, метафізичної. Утрата зору відбувається спонтанно, поширюючись як епідемія або й пандемія. Герої роману перебувають у реальності, наближеній до екзистенціалістської. Ж. Сарамаґо, безперечно, багато взяв від своїх французьких колег-екзистенціалістів. Він так само ставить людину в ситуацію вибору – і тієї миті може статися будь-що: людина може перетворитися на раба інстинктів або ж піднятися над пеклом. Образ пекла, метафора нечуваного смороду як тортур часто з’являється в романі. Утративши зір, люди перетворюються на проклятих. Утрата зору в романі-параболі уподібнюється до покарання.

 

Зір зникає так само несподівано, як і з’являється наприкінці роману, буквально на останніх сторінках. Така авторська стратегія конструювання художнього світу типологічно подібна до стратегій представників магічного реалізму. Тільки в Сарамаґо магічний реалізм поєднується з екзистенціалізмом, а з цього всього виростає «нова етика», нові моделі людської комунікації. Як можна встановити контакт, коли ти не бачиш співрозмовника і світ навколо, коли ти весь час перебуваєш у світлі (герої роману страждають на «білу сліпоту»)? Лише одна героїня, дружина лікаря, чомусь не потрапляє під дію вірусу – вона й надалі бачить світ.

 

Оповідач дає можливість побачити нову реальність очима його рабині. Бо той, хто має зір, усе одно стає заручником нового світу з усіма метастазами трансформованої людської душі чи духу. Сліпі, перебуваючи в обмеженому, зачиненому просторі несвободи (своєрідному паноптикумі), самоорганізуються у дві групи. Одні прагнуть будь-що триматися разом, вірячи, що лише так можна не піддатися паніці й чекати на одужання. Друга група піддається власним інстинктам. Сцена масового зґвалтування жінок постає своєрідним психологічним і екзистенціалістським пуантом. У результаті одна з жінок гине.

 

Смерть весь час перебуває поряд зі сліпими: або ж вони самі вбивають одне одного, або ж провокують інших, або ж падають без сил і стають м’ясом для зголоднілих вуличних псів. Сліпота призводить до несподіваних перетворень і неочікуваного вибору: повія відкриває в собі справжню людяність і жертовність, стаючи «матір’ю» для зизоокого хлопчика; повія закохується у непривабливого старого чоловіка із чорною пов’язкою на оці; дружина лікаря, звичайна жінка, яка любить затишок і підтримує лад у оселі, наважується вбити ватажка розбійників, аби зупинити інші смерті; саме дружина лікаря мимохіть стає призвідницею смертей інших сліпців, які в пошуках їжі пішли за нею в підвал і залишилися там назавжди. Сліпота торкається всіх – порядних і злочинців, чоловіків і жінок, дорослих і дітей, сильних і слабких. Чим є ця сліпота – достеменно ми так і не знаємо. Наприкінці роману оповідач пропонує подивитися на сліпоту як на метафізичний чи екзистенційний стан, у якому перебуває людина. Чи завжди бачить людина, яка має зір? А якщо вона, зрештою, і бачить, то чи здатна помічати?

 

Дружина лікаря бачить і помічає, але сліпі, позбавлені можливості бачити, також помічають багато. Вони помічають те, що навряд чи б побачили, якби мали «звичайний» зір. Навіщо ж тоді людині даровано цей перцептивний канал? Навіщо людині очі? Щоби бачити?

 

Питання, як на мене, в іншому: що має побачити людина (зором чи й без нього) і, зрештою, чи завжди вона спроможна на це, маючи лише зір?

Дмитро Дроздовський

Придбати книгу.