Час зачиняти крамницю

*Нана Деменкова. Жила собі одна планета. Картини в розповідках. – К. : «Майстер-клас», 2012. –  24 с.

Про одне й те саме можна співати різними мовами.

«Жила собі одна планета» – це справжня картинна галерея на 24 сторінках. Десять казочок художниці Нани Деменкової та її друга Сашка – чарівний світ, в якому не продають друзів, не ображаються, здійснюють мрії та діляться щастям. Казки призначені для читання дорослими дітям, тому значення ілюстрацій зростає. Героїв цих історій – Лисенятка, песика Дружка, Вишеньку, Салатика та інших уявити досить легко, автором вони візуалізовані дуже вдало. Такі картинки завжди приваблюють дітей. Оповідання ж мають такий обсяг, що перенапружуватися не доведеться, – одна сторінка, кілька абзаців із діалогами. Розглядаючи ілюстрацію під час читання, дитина зможе сама знайти на ній персонажів.

 

Казочки можна читати в довільному порядку, оскільки в кожній із них окремий сюжет, підпорядкований одній темі – життю однієї планети. Вона спочатку жила сама по собі, «літала собі в космосі й раділа», а згодом в гості до неї завітали люди та залишились назавжди. Що з цього вийшло, як дружити з усіма та бути щасливим – саме про це йдеться в оповіданнях.Також із життя планети можна дізнатися й про деякі секрети. Наприклад, як з’явилася веселка та що таке сонячний настрі та як здійснити мрію.

 

У деяких історіях спочатку в очі впадають речення, виділені особливим, фірмовим шрифтом автора. Це не те що б мораль, але думка, на якій варто зосередитись. До того ж,  ці істини подано ненав’язливо, без дидактизму. Вони виглядають природньо, так, ніби сам читач  підкреслив цю думку. Точніше, ніби батьки підкреслили для своїх дітей найголовніше.

 

У книзі немає пустоти як в буквальному, так і в переносному значенні: окрім основної картини, на кожній сторінці ховаються візерунки, дрібні малюночки та доповнення до оповідань, які повністю відповідають законам жанру. Не дарма «Жила собі одна планета» видано в серії «Естетичне виховання»: книга оформлена зі смаком, картини розвивають уяву, а оповідання підказують, як сприймати світ так, щоб бути щасливим і дарувати радість усім навколо.

 

Казочки Нани Деменкової викликають бажання бути кращим, «зачинити крамницю» та творити дива: бути добрим, чесним, вдячним, щедрим та відкритим. Їх можна перечитувати кілька разів, як справжню дитячу літературу, і щоразу відчувати себе Жужжиком, який злетів у небо та «ширяв, ніби птах».

 

Справжня дитяча література – це те, що допомагає відірватися від землі навіть дорослому. Звичайні історії, написані простою, живою мовою, із легкістю доводять, що краще б кожен із нас «мріяв літати, а не, як Шарик, про ковбасу». Нана та її Лисенятко запевняють, що землі потрібна любов. Із цим важко сперечатися, як і з тим, що сучасним дітям потрібні свіжі, нові, актуальні та яскраві книжки.

Юлія Куліш