Дівочі обличчя дволикого Януса

*Анна Малігон. Навчи її робити це. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 240 с.

Українська поетка Анна Малігон нарешті дебютувала ще й з прозою. У вересні 2013-го вона презентувала свій роман «Навчи її робити це». Для сучасного українського читача його тематика ще досить незвична навіть попри те, що українські письменники (зокрема Наталка Сняданко з романом «Фрау Мюллер не налаштована платити більше») останнім часом все частіше до неї звертаються, тому для більшості людей, які цікавляться «забороненими» темами, цей роман стане справжнім одкровенням і відкриттям.

 

У центрі сюжетної лінії опинилися дві дівчини – Ліза і Марта. Одна з них – слабка і хвороблива, інша – сильна і деспотична. Одна боїться птахів, інша – вчить літати. Вони, ніби два полюси, які притягуються із неймовірною силою, якій важко чинити опір. Як Інь та Ян. Але зрештою, читач лише наприкінці роману дізнається про справжню сутність зв’язку між ними.

 

Окремою сюжетною ланкою роману є міфологічна лінія. Письменниця химерно і водночас майстерно вплітає цю нитку в канву тексту. Це окремий мікросвіт, в який читачеві буде страшенно цікаво зазирнути. Перше вікно в цей світ – це легенди романтичного та містичного міста Праги. Власне, саме тут формується зав’язка сюжету, адже політ до Праги – це взагалі перший в житті політ Лізи: «Коли літак почав виходити на злітну смугу, Ліза міцно стисла Мартину руку – вона мала вперше піднятися в повітря. Марті довелося докласти чимало зусиль, аби зламати Лізину впертість і переконати, що Прагу таки варто побачити. Насправді це міг бути і Люксембург, і Скоп’є – місто не мало особливого значення. Потрібно було примусити Лізу летіти».

 

Але як відомо, чим вище злітаєш, тим нижче і болючіше падаєш. І Ліза виявилася не винятком. Кидаючись із крайнощів у крайнощі, дівчина так і не навчилася утримувати висоту і балансувати. За що й поплатилася.

 

Надто пізно оговтавшись, вона таки спромоглася поглянути правді у вічі і була шокована тим, ким насправді виявилася Марта і яку страшну таємницю приховує історія її власного народження.

 

Наприкінці роману в тексті ненадовго з’являється ще один таємничий і загадковий персонаж – Ішвара. І з’являється вона скоріше на підсвідомому, інтуїтивному рівні. Проте її незрима присутність вчувається майже в усьому тексті: «І знову Ліза стрепенулася від гострої, як скабка, згадки – Ішвара… Пошукова система відразу кинула їй інформацію, наче кістку голодному псові, але то не втамувало її голод. Проте деякі трактування все ж примусили Лізу задуматися». Якщо зануритися в значення цього образу глибше, то приходить розуміння того, що Ішвара – це одночасно і початок, і кінець. Початок для Марти і кінець для Лізи. Але разом вони утворюють безкінечність, як і двоголова змійка, яку Марта завжди носила в себе на шиї і одночасно як татуювання на сідничці: «Амфісбена – гігантська потвора, викохана уявою древніх греків. Її друга голова знаходиться на хвості. Майже як Мартин кулончик! Напасти зненацька на цю змію неможливо: доки одна голова спить, інша пильнує. Вона може рухатися в обох напрямках: засовує одну голову в рот іншої і котиться. Як обруч. У неї світяться очі, а сама вона така гаряча, що розтоплює сніг». Точнісінько, як і Марта – гаряча, пристрасна, руда, ніби відьма, з зеленими палаючими очима. І ще одна цікава деталь – повсюдно в тексті зринає число два – ще один символ нерозривної єдності і водночас метафоричного роздвоєння протилежних сутностей – добра і зла, любові та ненависті, темної сторони і світлої, чоловічого та жіночого начал, чистоти та найдикішої розпусти.

 

Загалом у своєму дебютному романі Анна так само, як і у віршах, витворює багатющий, барвистий, різноманітний, унікальний та неповторний світ образів та персонажів, у який пірнаєш з головою так, як дитина у світ казок та легенд. Жіноче начало тут домінує над чоловічим, адже жіночі образи – яскраві та суперечливі, а чоловічі з’являються в тексті ненадовго, похапцем і змальовані досить розмито. Але у цьому й найбільший секрет цього тексту – дволикий Янос насправді (ну принаймні цього разу) має жіноче обличчя, причому, з обох сторін. Вкотре єдність полягає в роздвоєнні, яке рано чи пізно має знову стати цілісним. Хоча жіноча сутність, насправді, так чи інакше наповнюється чоловічою, хоча би трохи, хоча би частково, особливо якщо це, як у випадку з Мартою, породжено цілковитим неприйняттям чоловічого роду як такого. Цим і пояснюється її надзвичайна сила, жорстокість, деспотичність, найсміливіші еротичні експерименти та бажання володіти.

 

Але те, чому сама авторка визначила жанр цього роману як роман-орнітофобія, сутність його назви «Навчи її робити це» і ким насправді доводяться одне одному Марта та Ліза, читач, в тім, як завжди, мусить визначити для себе сам. Адже письменниця, як справжня та істинна містифікаторка, лишає фінал відкритим, аби кожен із нас сам вирішував, чого ми самі насправді бажаємо у неї навчитися.

Тетяна Майборода

 

Придбати книгу Анни Малігон «Навчи її робити це»

 в інтернет-магазині ВсіКниги.