Архіварвари

*Бондаренко С. Пікнік із мільярдером, або Травми трав : поеми, вірші. – К. : Ярославів Вал, 2013. – 120 с.

«Пікнік із мільярдером, або Травми трав» – нова книжка Станіслава Бондаренка, що складається з двох поем-кліпів та добірки віршів. Назву всій книжці дала однойменна поема. Наскільки в наш час поема може бути актуальною?

С. Бондаренко доводить, що цей ліро-епічний жанр має право на існування (з кількома модифікаціями). Він створює міфологічно-апокаліптичний текст про Київ нашого часу, про Київ, який нищить нова каста надлюдей – мільярдерів-магнатів, наділених особливою руйнівною сатанинською силою.

 

Тоді ще Київ не скам’янів

від з’яви блудних своїх синів,

очей Горгони, приблудних мерів:

ще не косила різня садів,

не крили плиткою трави скверів –

ніякий бізнес не сатанів.

«Письменник – оголений нерв епохи», і ці слова Альбера Камю посутньо визначають ключову інтенцію поеми. С. Бондаренко показує теперішнє звиродніння «української еліти» (яка сама по собі стратифікована на пролетаріат-плебс і «вершки»), представленої мільярдерами в оточенні силових спецслужб. Усе можна купити. На всіх можна натиснути. Про всіх можна все дізнатися. Київ ХХІ століття – це товар, який сильні світу цього прагнуть роздерибанити, знищуючи історичну пам’ять. Київ як історичний локус, як простір пам’яті перетворюється на товар, у місті вже немає свободи. А пам’ять не може існувати в затінку: коли вона опиняється в тіні, тоді на світло виходить чудовиська.

Коли вже Київ той вечорів,

ми чули пращурів – не щурів…

 

«Пікнік із мільярдером…» – поема-парабола, поема-притча, в якій порушено філософські питання.

Кожен в середньому за життя

Робить 140 мільйонів кроків –

Скільки з них вірних? Для каяття

Скільки, для щастя і для уроків?

 

Художній простір тут експресіоністично загострений, поема – ніби вирваний із плину повсякдення кадр, за яким – апофеоз морального падіння, тотальне знищення людини і пам’яті. Новим архітекторам-«архіварварам» не збагнути всієї величі Києва. Крім того, С. Бондаренко вдається і до сюрреалістичної поетики, що цілком природно, бо як інакше описати абсурд, як не в сюрреалістичній тональності? Водночас абсурд, як писав Камю, потрібно раціонально розкладати на цеглинки – лише так його можна зупинити.

 

Кожний розділ поеми – це кліп, у якому є лейтмотив: «люди гинуть за метал», диявольський шабаш мільярдів, тотальний контроль над людством, людське падіння, спокута і розгрішення… Дід, якого зустрічає мільярдер, змушує замислитися над тим, що все в житті останнього – тільки примарний міраж, за який довелося розплатитися власною душею.

Милий мій мільярдере,

Невже такі безпорадні, що потрібно порад?

Знаєте, все одно в фіналі – лише тире

поміж дат на пам’ятнику, тере-дере…

 

Письменник називає свій твір психологічною поемою. Ідеться про акцентування на внутрішньому стані головного героя (мільярдера) після зустрічі з дивним «дідом». Безперечно, такий сюжет міг би бути основою для оповідання у стилі магічного реалізму або й на цій основі можна зробити кіносценарій. У фіналі автор, як не парадоксально для нашого часу, подає «позитивну перспективу». Він показує, що переродження людини можливе, про що свідчить розділ «Сповідь учорашнього магната».

Світ вже світом буть перестав –

каюсь, грішний: бо вперше жив я!

Я радітиму безгрошів’ю.

Боже, виправи і настав!..

 

С. Бондаренко переосмислює, по суті, фаустівсько-мефістофелівський сюжет. Дід – маленька жертва амбіцій надлюдей, проте саме він відкриває в мільярдерові сенс життя:

Він вважає: ви зруйнували його життя –

робив на заводі, який ви колись придбали,

на нього впала арматура перекриття…

Каже, й Поділ його зруйнували чи занедбали…

<…>

На місці будинку, де з жінкою жив,

ви тепер будуєте жилмасив…

 

Мабуть, письменник має право піднятися над світом цинізму і показати те, чого в реальності може і не статися або для здійснення чого існує мала вірогідність. Чи віримо ми в переродження олігархів та їхнє розгрішення? Сучасний медіасвіт, у якому виринають інформаційні спалахи про олігархів, – сумнівна реальність. На жаль, новітні медіатехнології настільки потужні, що людина може так ніколи і не дізнатися правди про якусь подію чи персоналію. Станіслав Бондаренко цією поемою ніби полемізує з медіа, які розповідають різні історії про мільярдерів на замовлення самих мільярдерів. І в цьому, певно, соціальна значущість цього твору.

 Дмитро Дроздовський