Молитва до Святого Миколая

*Людмила Гнатюк. Нічка-Чарівничка. – К.: Національне газетно-журнальне вид-во, 2012. – 96 с.

«На «гаррі поттерах» патріотів України не виховаєш», – таку афористичну фразу читаємо у зверненні Людмили Гнатюк до батьків дітей, яким адресованана книжка «Нічка-чарівничка». На декларативних заявах про любов до України теж. А на чому? На казках, які може повідати рідна земля, вони ж «в крапельці, в стеблині кожній», лиш треба навчитися їх бачити. І в цьому, тонко розуміючи дитячу психологію з її здатністю персоніфікувати явища довкілля, відома поетеса досягає віртуозності. У неї Сонечко виходить « у шовковій вишиванці в кармазинових штанцях, у чоботях-сап’янцях» і, «зиркнувши з-під брилика» грає в сопілоньку, від чого півник починає всім бажати доброго ранку. А в іншому вірші сонях заблукує в садок, де «квітенята» дивуються, що сонця стало два!

Шепотіла Мальва: «Друже,

Ти мені потрібен дуже…

Тож лишайся назавжди

І світи, світи. світи!

Може добре, що з дороги

Збився Сонях довгоногий.

 

Світ, який постає з книжки Людмили Гнатюк не просто «красивий дуже», а й винятково доброзичливий. У ньому «пурхає… сто метеликів-книжок», у ньому «дзелень-літо» їде «на строкатім конику», у ньому жук «танцює полечку з Комашкою тендітною», в очеретинки, що живе в окремій хатинці, «для слухняних діточок сто сопілочок», а для веред самі дірочки, у ньому зозуля майструє «рахівницю із вишневих кісточок», у ньому до маленької дівчинки місячною доріжкою спускається чарівниця, і просто з ліжка можна підгледіти історію про те, як химерна істота, що мешкає в шафі, знаходить намистинку дощу в забутій карафі, а добра бабуся запрошує дітлашат у свій будиночок. Він тісненький, зате там:

Спільна пісня, спільний сміх

І любов одна на всіх!

 

Підтекстом кожного вірша поетеса ставить перед своїми читачами завдання – треба й самому бути гідним цього сповненого доброти світу: зробити для пташок узимку годівничку, допомогти тому, кому важко, та й просто бути для всіх «маленьким сонцем».

 

А як делікатно Людмила Гнатюк вводить уявлення про мімікрію: кульбабка молоденькій жабці здається сонечком, а кульбабки «жовте очко в жабці вгледіло… листочка!».

 

Людмила Гнатюк не боїться складнуватих поетичних образів, знаючи, що з образним мисленням дитина приходить у світ. Велику пізнавальну цінність становлять винятково поетичні вірші, де персоніфіковано зміну пір року: у березні «ласкаві сонячні долоні плетуть мереживо струмків», квітень «кида погляди ясні, щоб подобатись весні», серпень «студить ніч потроху, сипле зоряним горохом… жне залишки колосся й виглядає тітку Осінь», вересень «Учбових Справ Знавець з окулярами на носі…», «жовтень «заможний пан» у шитому золотом жупані» і такий щедрий, що цілий світ позолотити ладен», а листопад тільки хоче здаватися «сердитим дідом», бо:

Але інколи, бува,

Листопадна

голова

Проясниться

промінцем

З ока щось змахне тихцем

Й подарує мимохіть

Передзимну тиху мить.

 

А взимку Завірюха танцює не що-небудь, а саме гопак з Вітрищем. Скільки про саму тільки ніч у збірці віршів – і жоден мотив у них не повторюється.

 

І хоч сонячній дівчинці не суджено зустрітися з місячним хлопчиком, та все одно вона сподівається на таку зустріч, бо це «зоряна мрія, мрія, заради якої живуть».

 

А ось яку чарівну сценку «підслухала» Людмила Гнатюк із перейнятого тонким гумором вірша «Пан Котко і тьотя Котя». Двоє пухнастих створінь вечорами виходять у сад «помурнявлитись на місяць» і не зчуваються як між ними заходить на «амур-р!». Бо їм щиро захотілося прислужитися один одному.

 

У книжці взагалі багато гумору. Хлопчик Віталик не може натягти на ніжки сандалики, бо вони, виявляється, «посварилися»:

Стали врізнобіч і дуються…

І тому ніяк не взуються.

Ціла тобі проблема: як їх тепер помирити?

 

І якщо вірш «Все починається з родини», звучить, може. й дещо докларативно, то чудовою ілюстрацією, як треба поважати батьків, є «Пацючок», де дітки, зрозумівши, якою ціною дається батькові шматочок печива, слідом за мамою називають його героєм.

 

Психологи б’ють на сполох: комп’ютерна ера починає давати негативні наслідки. Нині діти живуть більше у віртуальному світі, аніж реальному, що породжує фізичну й моральну деградацію, і ми не знаємо, чим може обернутися для майбутньому незкінченний пошук інформації в інтернеті без її осмислення. Віртуальний світ втягує в себе ілюзією можливості відчути себе магом або створити, наприклад, власне королівство й захоплювати чужі міста. Це не казка – у казці є мораль і вона ніколи не пориває зв’язку з життям , тим більше не поневолює психіку. Про те, що нині відбувається щось не зовсім нормальне, свідчить хвиля дитячих самогубств, нечуваних для покоління, яке виростало в голодні повоєнні роки. А чого варта тенденція до катувань однолітків із фотографуванням жорстоких сюжетів. Тим часом людина нічого не вигадала сама – всі свої ідеї запозичила в природи, й той самий комп’ютер з його необмеженими можливостями побудований на чергуванні нулів і цифр, у який можна перевести падіння дощових краплин на листя. Що протиставити невблаганній технізації нашого життя з її відривом від реального світу? Тільки повернення до одвічних цінностей, до природних витоків і в цьому плані особливу увагу привертає вірш Людмили Гнатюк «Тамагочик», де цуценя на весь світ скавучить, що воно живе й потребує людської турботи.

Хто вас перший біжить зустрічати?

Тільки котик чи цуцик кудлатий!

Хто із вірністю дивиться в очі?

Ну звичайно ж, не тамагочі.

Та хіба електронна та цяцька

Упіймає вам паличку хвацько?

 

«Нагромаджуйте прості приводи для щастя», – радив великий бельгійський драматург і філософ, автор п’єси-притчі про синього птаха Моріс Метерлінк. І в тому велика мудрість. Від раннього дитинства людину треба орієнтувати на те, щоб вона цінувала дане їй від народження, за що нічим не доведеться платити, щоб уміти творити радість – для себе й інших – незалежно від того, як складеться життя. Тут одного треба – зустрічати кожен день як свято, бачити в кожній росинці коштовність, і цього вчить перейнята непідробною добротою книжка Людмили Гнатюк «Нічка-чарівничка».

 

І завершується книжка молитвою до святого Миколая, де є слова:

Якщо вірить, молиться дитина,

Зійде благодать на Україну!

 

Треба сподіватися, що зійде!

 

Наталя Околітенко