Неповторна магія у слові

*Іван Дзюба. Є поети для епох. – К.: Либідь, 2011. – 208 с.

Імена Івана Михайловича Дзюби та Ліни Василівни Костенко золотими літерами вписано до української та світової  літературу завдяки їхній творчій спадщині. Але у новій книзі «Є поети для епох» видатні класики по новому постали перед численними вдячними шанувальниками магії їхнього неповторного, незабутнього та завжди актуального слова.

 

Натхненний есей Івана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко можна порівняти з невимушеною бесідою з поетесою, в якій вона щиро та відверто ділиться спогадами, роздумами про своє життя. Книга складається з двох частин. У першій – «Тільки слово – пам’яті спаленність» – Іван Дзюба ґрунтовно та талановито здійснює аналіз творів Ліни Василівни, висвітлює мотиви її ліричних збірок, розповідає про особливості їх створення. Вражений читач ніби впізнає власну душу поринаючи в загадковий, неперевершено чуттєвий та незбагненно реальний світ інтимної лірики поетеси, в якій так болісно правдиво передано вічний мотив протистояння розуму і серця, який став одним із провідних у всій її творчості. Текст книги насичений віршами, які стали перлинами світової поезії, та торкають найпотаємніші струни в душі кожної людини незалежно від її літературних уподобань. Книга містить світлини Ліни Костенко різних років, її батьків, соратників та однодумців.

 

Звичайно, будь-який твір поетеси може стати предметом об’ємного літературного дослідження, тому у форматі скромної читацької рецензії  спробуємо окреслити проблематику деяких поетичних шедеврів, розглянутих на сторінках книги: у поемі «Сніг у Флоренції» – оспівано непросту долю митця у суспільстві, змінене осмислення сутності та призначення мистецтва і життєвих цінностей в молодості та старості; у багатогранному розмаїтті важливих проблем віршованого роману «Маруся Чурай» основною є тема кохання та пісні в історії нашого народу, сповнені особливо глибокого драматизму психологічні внутрішні переживання героїні, яка вже змирилася з долею і пережила відчуття власної смерті. У поемі «Берестечко», Л. Костенко виписує причини та наслідки поразки, на яку, психологічно, «заздалегідь» налаштовані українці»; поема «Дума про братів неазовських» – поетичне осмислення проблеми зрадництва, як загальнонаціональної трагедії народу.

 

У світоглядній публіцистиці поетеси, на переконання Івана Дзюби, домінує проблема «неприсутності України у світі та свідомості її громадян», що зумовлено ганебним «комплексом меншовартості нації», який закладався в радянському минулому і, нажаль, не подоланий дотепер, поетеса з прикрістю резюмує стереотип постійного трактування України, як жертви, залежної від чиєїсь злої волі.

 

Висловлюючись про трагічне становище української мови, Ліна Василівна зазначила в одній із своїх лекцій: «Йдеться ж навіть не про вживання чи невживання української мови, а про зживання її зі світу. Такі ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності, у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм, – це безпрецедентно.» (69 с.)

 

Самотність – лейтмотивом проходить крізь вірш «Цариця Савська», опублікований у новій збірці «Річка Геракліта», мотив плинності життя, Часу та вічності з невимовно зворушливою силою поетичного таланту передано в поезії «Усе, і всіх віки перетривали». Ще однією особливістю поезії є талант художника у слові, про це свідчать прекрасні замальовки природи, особливо до серця поетеси припадає сум та меланхолійність осені. Згубний вплив діяльності людини на природу бездоганно змальовано у вірші «Ліс теж змінився».

 

Мотив мінливості життя і сприйняття Вічності як абсолюту є домінантою збірки «Мадонна перехресть», яку авторка присвятила дочці – Оксані Пахльовській.  Дуже правдиво і безкомпромісно оцінено політичну ситуацію в Україні сьогодення у вірші «Ми всі залежимо від хамів». Окремою болючою сторінкою творчості є вірші присвячені чорнобильській трагедії.

 

У другій частині книги, «У майбутнього слух абсолютний», автор передає слово Оксані Пахльовській, яка, де словом, де цитатою спонукає Ліну Василівну до легкої, витонченої, іноді надзвичайно зворушливої бесіди. Розмова структурована у кілька тематичних блоків. Поетеса у формі спогадів, роздумів розповідає про своє дитинство, батьків, бабусю, з теплом та ніжністю згадує роки проведені на Трухановому острові в Києві та у с. Ржищів, де народилася. Перед читачем постають моторошні картини воєнного лихоліття очима беззахисної дитини. Водночас в розмові викладено короткі ремарки політичного та культурного розвитку сучасної України, літературного та творчого процесу  з точки зору Ліни Костенко. У розділі «Це називалось творчі семінари» йдеться про навчання в школі, університеті, теплі спогади про викладачів, друзів, колег-письменників, зустріч з майбутнім чоловіком – письменником Єжи Пахльовським, цінні роздуми про літературу і Шістдесятництво. Розділ «Цавет танем» насичений спогадами про представників різних народів – вірменів, поляків, грузинів та ін., які мали вплив на творчість та становлення світогляду поетеси.

 

На мою думку, «родзинкою» цього унікального видання є останній розділ – «Душа летить у посвіті епох», де Ліна Василівна відповідає на запитання рядками зі своїх неперевершених творів. Як от:

Ми хочем тиші, хочем храмів.

Ми хочем музики й садів.

А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль/ с.196-197

 

Словом, книга буде чудовим, незабутнім дарунком для всіх, хто забажає зазирнути за лаштунки незбагненного та загадкового таланту Ліни Костенко, що сповнює душу вдячного читача добром, незгасимим світлом та всеосяжною любов’ю до України.

Ігор Зіньчук

Придбати книгу Івана Дзюби «Є поехи для епох» в інтернет-магазині ВсіКниги.