Книги лікують, або 300 сторінок терапії

*Міла Іванцова. Живі книги: роман. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 320 с.

 

«Живі книги» – перша книга Міли Іванцової, яка потрапила до рук, хоча ім’я авторки вже було відоме. Найперша асоціація, яка виникла – суто суб’єктивна, з прозою Ірен Роздобудько. Проте на відміну від книг останньої, роман Міли Іванцової лишив по собі більш «оптимістичний» післясмак, хоча подекуди й скидається на ще одну romantic story.

 

Жіноча проза – настроєва. Чого шукають в ній читачки, що їх притягує, захоплює, змушує пожадливо «ковтати» кожну сторінку аж до останньої? Міла Іванцова точно знає секрет, адже її героїні зі своїми життєвими історіями не відпускають.

 

В центрі сюжету – кав’ярня, в якій проводять акцію, – будь-який відвідувач може стати Книгою, щоб розповісти бажаючим свою життєву історію, або Читачем, щоб послухати чужих. І те, й інше корисно, скажуть психологи.

 

Отож до кав’ярні вчащає письменниця Амалія, нібито у пошуках сюжетів для нових книг, насправді ж елементарно підживлюється чужими історіями, бо свою власну вважає майже завершеною. Навідуються сюди й сліпий колишній військовий Віктор (що іще робити людині без зору у великому місті?) та дівчина Женя, яка прагне послухати оповідок з рецептами успіху… На основу сюжетних ліній цих персонажів нанизано ще з десяток історій – цілком реальних, життєвих, але є й містична про гувернантку-«француженку», есеї про Дива (вони, до речі, сподобалися чи не найбільше), та біографічна про австрійського психіатра, засновника логотерапії Віктора Франкла (вже саме опрацювання книги «Людина в пошуках сенсу» неабияк збадьорить)…

 

Роман «Живі книги» – хитросплетіння історій, нанизаних на головні сюжетні лінії, як намисто на нитки. Письменниці добре вдається виписати сюжет, інтригувати, проте, як вже зазначалося, книга лишає по собі післясмак ще однієї romantic story: Амалію рятує благодійна діяльність на користь хворих дітей і нове кохання, Женя знаходить омріяну роботу. Такий собі happy end, який, до речі, таки потребують більшість читачок цієї «ніші».

 

Попри те, що письменниця непогано виписала жіночі характери, чоловічі образи їй даються важче – адже спосіб мислення чоловіків у творі особливо не відрізняється від жіночого. І взагалі чоловіки дещо «безликі» – Віктор, який не цінував власної дружини, Юрій, закоханий у містичну гувернантку, Артур, який покинув дружину заради «нагуляної» з секретаркою дитини… Вони подекуди схожі на заручників обставин, їхні образи подаються через жіноче, дещо сентиментальне сприйняття. Трохи чоловічої логіки, деталей, які б увиразнили вчинки чи поведінку чоловіків тут би не завадило.

 

І насамкінець для читачок, які шукають в книгах «терапію». Цей роман не дає рецептів щастя чи підказок, як втриматися «на поверхні», але він допомагає зрозуміти: будь-які негаразди чи «штурханці» від життя – відносні. І якщо поглянути на все збоку, проблеми можуть видатися не такими вже й суттєвими на тлі реального горя, а іноді й стати справжнім поштовхом до переоцінки життя й подальшого зростання. Бо незважаючи на те, що «кожен із нас – непрочитана книга», ми насамперед ще й недописані книги, хочеться додати до не такої вже й унікальної сентенції.

 

Про Мілу Іванцову буквально два слова. Минулого року письменниця отримала третю премію в номінації «Романи» у «Коронації слова» та відзнаку «Золотий письменник України», якою нагороджують письменників-романістів, чиї твори вийшли накладом понад 100 000 примірників.

 

Кому читати: жінкам, жінкам і ще раз жінкам. Ця книга може бути гарним подарунком мамі, сестрі чи бабусі. Твір доступний для будь-якого покоління.

 

Ліна Сайкевич

.

Придбати книгу Міли Іванцової «Живі книги» в інтернет-магазині ВсіКниги.