Як українка зустріла Джойса

*Історія України очима письменників. – Х. : Фоліо, 2013. – 510 с.

Минуле залишило по собі багато запитань, сьогодення бентежить, а майбутнє здається хмарою на обрії, яка з часом зникне, відкривши сонце, чи навпаки збільшиться і подарує зливу. З цих трьох вимірів часу письменників, чиї оповідання увійшли до збірки «Історія України…», безумовно цікавить перший. Минуле, бо саме в ньому коріння сучасності. Охопити чималий шмат давнини, препарувати його художньо і наприкінці презентувати читачам як смачну страву  ось, чого прагнуть митці. Двадцять п’ять оповідань та уривків з романів, від 854 року до безкінечності. Саме це нас чекає в «Історії України очима письменників».

 

Незважаючи на різноманіття історичних епох та художніх поглядів, є дещо спільне, те, що нібито цементує всі оповідання в єдиний блок. Це спільне  непевність. Україна непевна, аморфна, стражденна, злиденна, а втім  героїчна. Ось така, напрочуд важлива тема. Сировина митця-алхіміка, з якої може вийти що завгодно: від смертельної отрути до амброзії, тобто їжі богів. Письменники й далі чаклують. Вони поєднують язичницькі елементи з християнством, як у творі Галини Вдовиченко «Княгиня та вогняна саламадра» та в уривку з роману Валентин Чемериса «Ярославна».

 

Деякі продовжують плекати тему Роксолани у гаремі турецького султана, і це ми бачимо в оповіданні Наталії Рощиної «Моя Роксолана»: «Загадкова та водночас зрозуміла в своїх бажаннях, така собі Клеопатра шістнадцятого сторіччя  ця постать досі викликає суперечки». Та не лише Роксолана здатна до таких дій. Проста українська відьма теж може викликати ажіотаж. Приклад цьому — фрагмент «Рута і кат» з нового роману Юрія Винничука, який незабаром вийде у видавництві «Фоліо». Любко Дереш теж не уникнув язичницької теми у «Поверненні Світовиду».

 

Однак на українські землі повертаються не лише поганські ідоли, а й славетні герої: Петро Дорошенко з оповідання Юрія Мушкетика «Заступила чорна хмара за білу хмару», Олекса Довбуш, постать якого цікаво обіграв Андрій Кокотюха в творі «Довбуш. Постріл у темряві». «Звичаї вісімнадцятого сторіччя мало чим відрізняються від звичаїв століття двадцять першого. Принаймні тут, на наших землях», – каже герой Кокотюхи і хочеш-не хочеш, але й справді віднаходиш спільні риси між цими століттями.

 

Історію родинних перипетій розповіли Тарас Прохасько у «Ревакаціях» та Марія Матіос в «Тринадцять драм на хуторі Сірук». «Ми пережили стільки фальшивих міфів та гірких розчарувань, стільки картонних і несправжніх подвигів, які насправді виявилися витонченою брехнею; ми настільки зневірені в минулому і майбутньому, що не можемо дати ради навіть теперішньому», – такий песимістичний вирок звучить у оповіданні Євгенія Положія «Симон проти Семена». І це вже не тільки художня умовність, а суспільна думка.

 

Ця тема відчувається і у творі Василя Ґабора «Зустріч з Джойсом», де виринає постать маловідомої поетеси Дарії Віконської, яка раптово побачила у кав’ярні ірландського письменника Джеймса Джойса. Та не спромоглася до нього звернутися. Але насправді «вони мали б про що поговорити: і про поневолені народи та їх ущербну психіку, і про тих щасливих його представників, які досягли небуденних вершин у світі, як він, ірландець Джеймс Джойс, чи українець Олександр Архипенко, у той час, як їхні народи і далі не можуть позбутися комплексів меншовартості. Вони могли б далі поговорити і про біль, який живить їх творчість».

Катерина Холод

Придбати книгу «Історія України очима письменників» в інтернет-магазині ВсіКниги.