Як друзі-студенти Київ рятували

*Костянтин Матвієнко. Гроза над Славутичем. – Вінниця: Теза, 2010. – 355 с.

 

 

На чергову книгу Костянтина Матвієнка «Гроза над Славутичем» з циклу «Крізь брами українських часів» навряд чи звернула б увагу випадково. Зображена на обкладинці Либідь, сестра Кия, Щека та Хорива, підозріло схожа на голлівудську кінодіву. Подібне не в’яжеться до українського міського фентезі з ретроспекціями. Від тексту багато не чекала ще й тому, що ім’я Костянтина Матвієнка було практично невідоме. Однак під суперечливою обкладинкою несподівано знайшла цікавий твір!

 

«Гроза над Славутичем» – продовження історії про пригоди студента історичного факультету Аскольда Четвертинського та його друзів. Отримавши могутні артефакти, хлопці змогли подорожувати у просторі й часі. Їм вдалося врятувати українську історію (в даному випадку – заснування Києва) від посягань Центру історичних корекцій сусідньої Федерації. Проте в сучасному Києві на артефакти полюють агенти кількох іноземних спецслужб. Кмітливі студенти впоралися – частину ворогів знешкодили, українська столиця залишилася недоторканою, але боротьба не закінчилася. Адже один із артефактів – жезл Аррати не повернуто, а один із друзів – Борис в результаті автомобільної аварії опинився на межі життя й смерті…

 

Героями цього твору є не лише люди. Хлопцям, а також їхній подрузі Надійці допомагають міфічні істоти – домовик Лахудрик Пенатій, демонятко Пассуган Плутоній та Змій-Троян. Цікава суміш реальності, містики, подорожей у часі посилюється нереальними героями, які швидше пасували б дитячим творам, проте цілком непогано вписуються у цей авторський вінегрет, приправлений відчуттям національної гідності.

 

Поза кулісами

Незважаючи на те, що в основі роману «Гроза над Славутичем» подорожі у просторі й часі, автор приділяє багато уваги сучасності. Київ ХХІ століття з його архітектурними спорудами, населенням, представниками влади й шоу-бізнесу – це все постає перед читачем. У тексті вистачає тонкої авторської іронії та дотепів – особливо коли мова йде про політику. Костянтин Матвієнко, доки не взявся за створення романів, був відомий як політичний експерт, консультант. Отож письменник добре знає, про що пише, і це відчувається:

 

«український політик, який насправді бореться з корупцією, це все одно, що риба, яка бореться із водою».

 

Хоч афоризми виписуй. Щодо деяких героїв – у тексті можна знайти майже портретну впізнаваність. Незважаючи на зауваження, що твір є вимислом і «будь-які аналогії, що виникають з реальними подіями, установами, організаціями та особами, є випадковим збігом». Чого тільки варта зірка шоу-бізнесу Любка Вседрючка, яка насправді була переодягненим чоловіком, або жінка-політик Юлія Євдокименко…

 

Питання, над яким замислилася після прочитання твору, – для якої читацької аудиторії він призначений. Книги з серії «Крізь брами українських часів» були неодноразово відзначені як дитячі на «Форумі видавців». Однак чи не заскладним буде роман навіть для середнього та старшого шкільного віку? Адже усі тонкощі авторської іронії зможе оцінити хіба що дорослий читач, який в курсі політичних подій, персонажів, настроїв… Проте чи сприйме він таких героїв, як домовик Лахудрик Пенатій чи демонятко Пассуган Плутоній? Швидше за все, читацька аудиторія даного твору – таки доросла людина, якій імпонує фентезі. Можливо, дорослі читачі «Гаррі Поттера». Останні книги Джоан Роулінг теж важко назвати дитячими.

 

Що не сподобалося: окрім обкладинки, деякі імена героїв. Наприклад, Любка Вседрючка. Занадто прозоро.

 

Що розсмішило: «немає таких труднощів, що їх не здолають Понти». (В даному творі Джеймс Понт – англійський шпигун, який полює на артефакти).

 

Післясмак: відчувається доброзичливе авторське «я».

 

Найкраща рекомендація: Не пошкодую часу, щоб дізнатися продовження історії про Аскольда Четвертинського та його друзів.

 

Ліна Сайкевич