Нотатки про епідемію

Велш І. Героїнщики : роман / пер. з шотл. М. Козлової. – Х. : Фоліо, 2013. – 447 с. 

.

«Героїнщики» Ірвіна Велша – один із найстрашніших романів, який мені доводилося читати. І хоча у фіналі герої знаходять у собі сили, аби здолати страшну трясовину, описані події, зображені стосунки залишають моторошний слід. Звичайно, годі сподіватися на роман про підсідання на героїнову голку у світлих тонах. Проте «Героїнщики» – це простір тотальної безнадії, а надія у фіналі, як на мене, видається щасливою випадковістю, яка аж ніяк не може вважатися нормою. Зіскочити з голки переважно неможливо або надзвичайно складно, а сам процес наркозалежності може перерватися раптовою смертю. Скажімо, головний герой роману Велша Саймон Девід Вільямсон зненацька підхоплює бактерію клостридіуму ботулінуму – і починається для більшості випадків смертельний рановий ботулізм. Його «випадки … почастішали через введення героїну підшкірним або внутрішньом’язовим шляхом» (С. 310). Героєві знову щастить, але на тлі загальної чорної порожнечі навіть цей порятунок сприймається як дар небес, як щось вигадане автором.

 

Ірвін Велш сам пройшов через героїн і, переселившись до Амстердама, зміг знайти в собі сили зіскочити з голки смерті. Його історія щаслива, і вона обнадіює. Проте описані стосунки між шотландськими хлопцями середнього «робітничого класу» в часи приходу до влади Маргарет Тетчер зображені як час тотальної депресії й «цивілізаційної чуми». Цей роман – нотатки про епідемію. Люди втратили здатність вірити в будь-що світле, бо вони потрапили під прес системи в період економічної кризи. Велш, як мені здається, підштовхує до думки, що джерело цієї чуми – в соціальних проблемах і владі. Події в романі починаються зі страйку, з бійки з поліцією, через що дістається Саймонові (він отримує травму спини). Сам роман розпочинається з епіграфу – зі слів Маргарет Тетчер: «Такої речі, як суспільство, не існує».

 

Кілька місяців тому звістка про смерть «залізної леді» викликала масові заворушення у Великій Британії. Я не беруся входити в царину політичної та економічної історії Великої Британії періоду цієї сильної (й демонічної завдяки впливу медіа) жінки, проте роман Велша підштовхує до висновку, що молодь обрала шлях героїну через те, що тоді вона нікому не була потрібна; молодь бачила, що її батьків знищено, що ті, хто все життя працювали в поті чола, не отримали нічого, а тепер мусять миритися з кризою. Британія прагне вижити, прагне зберегти свою імперську велич за рахунок цього середнього класу, за рахунок тих трудівників, яким байдуже, чи Британія – це велика й могутня імперія, чи маленький острів на півночі Європи.

 

Роман «Героїнщики» – це, безперечно, бунт. Мені особисто не дуже подобається ідея шукати всі причини людського падіння тільки в соціальному вимірі. Проте шотландський автор переконує, що людина насправді – істота слабка. Й годі вимагати від неї думати про великі речі, шукати в собі сил і з гідністю приймати удари життя. В більшості – люди думають про дуже прості речі: задоволення від алкоголю, сексу, бажання ствердитися перед іншими й отримати хоча б якусь сатисфакцію від власної вищості, – навіть і у власних очах.

 

Можливо, Саймон міг би вивчитися, здобути університетську освіту, тим більше, що йому подобається читати книжки і він починає як один із найкращих студентів. Але оточення на канікулах підштовхує героя до «низьких бажань», керованих тим, що психологи, за Фройдом, називають «Воно» (Id). Шлях Саймона в романі – це не просто дееволюція, а перетворення на привида. Саме таким привидом він стає в університеті для інших. Його колишня дівчина Фіона, яка не приймає нових «героїнних» життєвих позицій хлопця, називає його привидом і дивується, що Саймон іще робить в університеті. Шлях духовного спустошення зображено на тлі падіння соціального, на тлі безробіття та нових податків (у примітці згадано, що в 1970 році М. Тетчер уперше впровадила у британських школах плату за молоко).

 

Не знаю, в чому джерело цієї епідемії, яка охопила маленький Единбург і його робітників. Роман І. Велша читати важко, він похмурий, навіть страшніший за романи українського «чорного письменника» Олеся Ульяненка. Бо в останнього наявні форми іронії та елементи гри. У Велша – чорна діра, яка з’їдає молодих людей, які заплуталися в собі та які хочуть віднайти той довгоочікуваний рай. Для них рай – тільки в героїні. І цей рай завершується смертю. Людина знову обрала ілюзію.

 

Але з пекла шляху назад уже немає. Але Велш показує, що навіть із кратера пекла людина може сказати «ні!».  

Дмитро Дроздовський

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВсіКниги».