Україна масонська

 

Оксана Крижановська. Таємні організації: Масонський рух в Україні. – К. : Наш час, 2010. (серія «Невідома Україна»).

Це книжка про те, як масони розвалювали Російську Імперію, визволяли одне одного з полону та робили інші корисні речі.

 

У зв’язку з трендом стабільного читацького інтересу до книжок історичної та містичної тематики дуже доречно буде згадати не зовсім нову, але цікаву книжку Оксани Крижанівської «Таємні організації: масонський рух в Україні», що побачила світ у знаменитій серії «Невідома Україна» від інформаційно-аналітичної агенції «Наш Час». Як видно з назви, тут і історія, й містика, й досі маловідомі широкій публіці, хоч і зовсім не сховані за сімома замками, факти.

Звісно, таку розлогу та тривалу в історичному вимірі тему, як масонство, неможливо докладно висвітлити на двохсот сторінках. Тому перед нами – радше вступ до предмету, узагальнений начерк.

 

Починається книжка Оксани Крижанівської з речей елементарних: зародження масонства, суті явища. Втім, ця, здавалося б, хрестоматійна інформація залишається дуже навіть актуальною – надто широким є діапазон розуміння поняття «масонство», від усесвітньої мережі прогресистів-просвітників-філантропів до чорного павутиння змовників-сатаністів.

 

А що ж насправді? Оксана Крижановська не дає на це питання однозначної відповіді, хоча другий вищенаведений стереотип, звичайно, заперечує. З її книжки напрошується висновок про величезну строкатість масонських товариств, як у минулому, так і тепер, розмаїтість методів їх роботи, цілей і напрямків. Адже не випадково члени одних і тих же лож часом опинялися по різні боки барикад, наприклад, у політичних або військових конфліктах.

 

Усе ж у таких розбратних ситуаціях, твердить авторка, масони-опоненти зазвичай намагалися бути милосердними одне до одного. Приклад із української історії: те, що спершу гетьман Павло Скоропадський у 1918 році випустив із в’язниці Симона Петлюру, а постала невдовзі Директорія не стала перешкоджати евакуації Скоропадського й не розшукувала його, Крижановська пояснює саме масонськими зв’язками цих двох політиків і їхнього оточення.

 

У перших трьох розділах мова переважно йде про старіше й організаційно потужніше масонство Західної Європи та Північної Америки. Хоча тут, треба сказати, дещо дивує радикальне домінування російськовомних та україномовних джерел. Далі черга доходить до тих країн, через які з цим явищем у XVIII-XIX століттях познайомилась Україна – до Росії та Польщі. В обох цих країнах масони прагнули поширювати освіту, культуру, прогрес, як він тоді уявлявся, але чи не найбільш важливими відчувалися політичні цілі: в Росії – боротьба з деспотією, в Польщі – відновлення незалежності. На перетині цих впливів з’являлося й масонство в Україні. В масони йшли переважно представники шляхти, митці, офіцери розквартированих тут військ, а «філії» російських і польських структур поступово набували місцевих рис, формувалося власне українське масонство (скажімо, виразним був масонський вплив у знаменитому Кирило-Мефодіївському товаристві, особливо в частині ритуалів). Головними його інтересами була просвіта, підтримка культури, дослідження історії, допомога бідним, але викристалізовувались і політичні, автономістські й самостійницькі цілі. Щоправда, романтичний період, коли популярність таємних лож поєднувалась із більшою чи меншою лояльністю до них імперської влади, минув у середині ХІХ століття, й відтоді на кілька десятиліть масони «затихли». Та знов активно розгорнули діяльність напередодні революційних подій.

 

На жаль, авторка приділяє замало уваги масонам з тодішньої підавстрійської частини України, а чи то там вони просто були менш активними.

 

Багато для кого несподіванкою стане роль масонів у подіях 1917-1920-х років. Серед них, за даними авторки, були не лише згадані вже Скоропадський і Петлюра, а й, приміром, Михайло Грушевський (отож, де-факто, всі троє головних керівників спроб української незалежності). Неабиякий масонський присмак мала також російська лютнева революція 1917-го, та хоч є різні думки з приводу того, чи були масони діяльними учасниками її підготовки, чи просто очолили процес, що вже почався, проте внаслідок падіння царату саме вони склали кістяк Тимчасового уряду Росії. Саме масонство Тимчасового уряду та керівництва УНР, на думку Крижановської, зумовило порівняно м’які та компромісні взаємини між цими двома відверто конкурентними структурами. А ось після захоплення України більшовиками таємні організації були зруйновані.

 

Сьогоднішні, відновлені після радянських заборон, масонські чи «парамасонські» структури Оксана Крижановська розглядає досить побіжно. Воно й не дивно: без історичної дистанції важко зорієнтуватись у численних українських товариствах і об’єднаннях із гучними назвами, що їх значна частина служить винятково для треш-гламурних розваг можновладців, збагатілих злочинців або для відмивання грошей. Цікаво при цьому, що саме в масонському контексті Крижановська трактує, наприклад, міжнародну письменницьку організацію «ПЕН-клуб» або скандально відомий Орден Святого Станіслава.

 

А загалом книжка «Таємні організації: Масонський рух в Україні» є путівником-роздоріжжям, після якого ті, читачі, котрі глибше зацікавляться цією темою, зможуть обрати собі й вужчий напрямок, і відповідну літературу для вивчення – бібліографія в Оксани Крижановської хай і недостатньо міжнародна, проте вельми розлога.

Олег Коцарев

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВсіКниги».