Калейдоскоп диваків і дивачок

 Ріґґс Р. Дім дивних дітей. – Х.: КК «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. – 432 с.

 

Ми чекаємо на диво і часом не помічаємо, що воно десь поряд…

 

«Дім дивних дітей» нагадує бісквіт кулінара-початківця – все нібито робилося за рецептом, у духовці тісто піднялося, як годиться, але після випікання він – гоп! – і осів, перетворившись на майже плаский млинець.

 

Саме такі асоціації викликала в мене книга Ренсома Ріґґса. Спочатку, безумовно, зацікавила – ще б пак, такі оригінальні фото, нетривіальна зав’язка, навіть кульмінація не підкачала. Але потім так зване «дитяче фентезі» здувається, немов бракована повітряна кулька, все перетворюється на якийсь дивний мікс – імен, подій – не завжди логічних і доречних. Власне, я б не назвала цю книгу дитячим фентезі, це швидше роман для підлітків, адже більшість героїв тут досить дорослі, до того ж, і тема кохання стоїть не на останньому місці. Але почнемо з самого початку.

 

Сюжет книги захоплює з першої сторінки – є головний герой – підліток Джейкоб, який підпрацьовує в аптеці, але не отримує від роботи задоволення, і є його дід – досить дивний і непередбачуваний чолов’яга, у чиїй шафі багатенько скелетів з минулого. Зокрема це незвичайні фотографії дітей, які видаються несправжніми – бо хіба ж у людини буває ще один рот на потилиці? Хіба в комусь може жити цілий бджолиний рій? Із самого малку Джейкоб не раз чув від діда загадкові історії, однак віри їм до кінця не йняв. А з часом старий став геть кепський – і йому почали ввижатися чудовиська, які вийшли на його слід, і від яких треба будь-що захиститися…

 

Несподівана й загадкова смерть діда є своєрідним каталізатором – життя головного героя із загалом нуднуватого існування перетворюється на пригоду. Він поринає у неї радше з цікавості, бо не до кінця усвідомлює, чим це може закінчитися. І щоб виконати останню волю діда та пролити світло на те, що трапилося, хлопець вирушає на таємничий острів, де має знайти притулок дивних дітей, серед яких колись жив і його дід. І тут хочеться зауважити, що якщо перша частина книги є цілком логічною і такою, що поступово залучає читача до розвитку сюжету, то друга виглядає дещо хаотичною. Події розвиваються надто вже стрімко, так, що не встигаєш оговтатися. З’являється багато персонажів, риси яких автор розкриває недостатньо повно, тож текст трохи втрачає зв’язність та логічність. І здається, що після кульмінації ми стрімголов наближаємося до розв’язки, гублячи черевики на шляху. Це не зовсім мінус, але й не плюс – адже такі сюжети хочеться смакувати, а не швидко перетравлювати:). Подібне можна спостерігати і в деяких кінострічках – дивишся їх, подих перехоплює, аж раптом – гоп! – і в останні дві хвилини тебе приголомшують нелогічним фіналом. Або ще гірше – фіналом відкритим…

 

Щодо відкритого фіналу, який присутній у цій книзі. Не знаю, наскільки це виправдано з точки зору автора – цілком очевидно, він планує продовження «Дому дивних дітей», готуючи таку собі франшизу, яку потім знімуть у Голлівуді та зароблять на ній чималенько «дзвінких монет». Однак після прочитання книги залишається таке собі легке розчарування – як у дитини, коли хтось забрав у неї улюблену іграшку. І здається, що на останніх сторінках автор нагромадив аж надто багато, а потім рвучко все обірвав…

 

Книга викликає неоднозначні враження: не можна сказати, що вона нецікава – якраз навпаки, однак при цьому багато чого таки бракує. Втім, підліткам вона швидше за все сподобається – бо тут є і таємниці, і кохання, і сутички з монстрами – пригод чимало. Загалом «Дім дивних дітей» читається легко й не вимагає особливого аналізу сюжету з боку читача, щоправда, є невеликі претензії до українського перекладу – у тексті доволі часто зустрічаються русизми та нехарактерні для української мови конструкції.

 

І наостанок – якщо з’явиться продовження «Дому» Ренсома Ріґґса, обов’язково прочитаю. Треба ж таки дізнатися, чим це все закінчиться. А там і Голлівуд підтягнеться із черговим «екшеном» у стилі фентезі. Отут усе цілком логічно і досить передбачувано!:)

Віра Наливана