Нова взірцево постмодерністська книжка

Євген Плясецький. Троєручиця та інші. – Київ: Смолоскип, 2013.

.

Грайливий дебют – проза Євгена Плясецького, нещодавнього лауерата літературного конкурсу «Смолоскип».

.

Якщо в багатьох випадках більш помітними й такими, що запам’ятовуються, серед книжок «смолоскипівських» лауреатів виявлялися збірки поетів (воно й не дивно, як з огляду на загальні «вагові» показники прози та поезії в сучасній літературі, так і на нечисленність випадків цілковитого розкриття прозових талантів у молодших авторів), то цього разу, здається, є нагода чіткіше відзначити саме прозового молодого дебютанта – Євгена Плясецького (народився 1988 року в Києві, досить активно публікує свої твори в інтернеті). Й не тому, що він, наприклад, радикально кращий від усіх інших. А через рідкісну, як на сьогоднішню прозу, стилістичну чистоту й викристалізованість його книжки «Троєручиця та інші».

.

Коли така назва здається вам дивакуватою, це тільки через те, що ви ще не читали книжку. Вона починається відразу з двох боків, має дві титульні сторінки, сповнена різнорідних текстів та епізодів, позначених різними стилізаціями, іграми й шрифтами, в неї заявлено відразу двох авторів-антагоністів, хоч ефемерність одного з них (Андрія Лаговського) ніхто практично й не приховує.

.

Перед нами, отже – книжка, написана та оформлена в зразково постмодерністський спосіб. Із розмитою жанровою природою – різні фрагменти «Троєручиці» то наче намагаються претендувати на статус самостійних творів, то зливаються з іншими в єдиний потік (хоча покажчик змісту все-таки вказує на десять окремих текстів). Із потужною інтертекстуальністю, особливо виразною в легендах про ікони-Троєручиці та мило-химерних і забавних конструкціях про Ґертруду Стайн як символічну прапрабабусю оповідача. Із загадковими подвоєннями персонажів і неоднозначними сюжетними лініями – то подорож до села, то похмурий любовний бісексуальний трикутник на березі моря, то абсурдні пригоди студента і двох його подруг. Із притаманним, «слов’янському постмодернізму», як його інколи називають, помітним емоційним напруженням, подекуди, щоправда, самопародійованим (чи не найсильнішим різновидом такого напруження є в «Троєручиці», здається, напруження еротичне, причому воно постійно пригнічується). В цьому сенсі книжку Євгена Плясецького можна віддалено порівняти з нещодавно надрукованим в Україні перекладом прози болгарського письменника Георгі Господинова «Природний роман та інші історії».

.

Сьогодні «Троєручиця та інші» виглядає вже чи не на історичну репліку щодо літературного постмодернізму, який багато хто встиг «поховати». Втім, незалежно від подальшої долі цього напрямку, в прозі Євгена Плясецького безсумнівно присутня індивідуальна інтонація й манера, його письмо загалом небанальне та нешаблонне. Особливо твердо це можна сказати про частину книжки, підписану Андрієм Лаговським та озаглавлену малюнком із такою собі «колючою іконою». Схоже, до неї ввійшли більш нові, зрілі твори Плясецького.

.

Дебют молодого прозаїка очевидно вартий уваги. Цікаво буде дочекатися й побачити, куди і як поведе його подальший творчий розвиток.

Олег Коцарев

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».