Історії про маленькі створіння

Урте Улюне. Сонні Сонечка. – К.: Прудкий Равлик, 2012. – 112 с.

Якщо ви не хочете, щоб про вас забули, пишіть книжки. Саме так вважає стоножик Брозій, один з літературних героїв молодої литовської письменниці Урте Улюне.

 

Урте народилася в 1989 році на півночі Литви. Її батьки досліджують дитячу літературу. У такій атмосфері живе Урте і пише свої казки. Зараз вона навчається у Вільнюському університеті, де студіює литовську філологію. Грає на скрипці. «Сонні Сонечка» – перша книжка молодої письменниці, яка побачила світ того року, коли Урте закінчувала гімназію. І перша її книжка в Україні.

 

Милі історії автора гармонійно доповнюють малюнки Сігуте Ах, яка вдало «відчула» Улюне. Приміром, сплячі сонечка, які заснули у великій Скрині, дуже схожі на маленьких діток, яких заколисала добра няня.

 

Казки Улюне – про найменших мешканців нашого великого світу: павучків, мурашок, джмеликів, рибок, жабок. І звісно, про стоножика Брозія, який ці історії записав. «Брозій обходив багато лугів та лісових галявин, зібрав силу-силенну порад. Урешті-решт він відчув, що втомлений, і вирішив повертатися додому. Вдома спокійно перечитав усе, що поназаписував, і … гірко розчарувався. Бо раптом зрозумів, що ті поради йому не підходять. Ну, як же йому збудувати великий-великий дім? Або як назбирати меду? Адже він – звичайний стоножик, який хоче, аби його пам’ятали. І тут Брозієві сяйнула думка, і неабияка, а особлива. Він схопив зроблену з мітлиці ручку і заходився писати. Спершу посередині листка білої лілії з’явився напис: ВОНИ НЕ ХОТІЛИ АБИ ЇХ ЗАБУЛИ. Тоді Брозій детально описав кожного порадника, що його він зустрів під час своєї подорожі. Додав історію про хруща Шимпіса та його товариша Тишка, про бабчика Цикорія, Сьомого Карасика, помаранчові Осотикові чобітки та мандрівника-чуземця Жака Луї Жусьє».

 

«Сонні Сонечка» – книга для дітей, однак не менш цікавою вона буде і дорослим, оскільки казкові створіння Улюне дуже схожі своїми звичками і манерами на людей. От наприклад комашка Зуля з історії «Друзі Мовчуни» дуже любила поговорити і славилася цією рисою на весь ліс. Але одного разу вона познайомилася із павучками Шимпісом і Тишком, які уміли мовчати і слухати інших, і сама стала такою.

 

А історія про Бабчика Цикорія – це історія про справжнє кохання, яке не купиш за всі скарби світу. Головне, аби Він та Вона були разом. Також зворушливі історії Улюне – про велике мистецтво, дружбу і взаємодопомогу, віру у диво, а також про любов до природи та її найменших мешканців, яких майже не видно. Іншими словами, – про вічні цінності, які варто прищеплювати дітям. І книжка у цьому – порадник та помічник.

 

А от чому автор назвав свою книжку саме «Сонні Сонечка», можна дізнатися з однойменої історії. У ній також про те, що живими є не лише маленькі істоти, але й старі речі, які викидають на горище, як непотріб. Такими вони є для людей, а у казках Улюне ці речі і далі продовжують жити й піклуються про інших. «Всередині Скриньки спали два Сонечка. Може, краще сказати – жили… не знаю… Розумієте, Сонечка у Скриньці спали вже багато років, а їхні малесенькі личка світилися ясними усмішками. Скринька берегла їхні крапочки, як найбільшу таємницю, а вечорами тихенько наспівувала ніжну мелодію, вірячи, що цим Сонечкам не можна бачити поганих снів».

 

Цю книжку варто почитати не лише, аби поринути у світ дитинства, мрій та казок, але й щоб підняти собі настрій. Тож коли є таке бажання, для початку варто стати маленькими, а потім перетворитися на стоножика Брозія та відправитися у мандри. Або ж почати про них писати.

Ольга Жила