Дівчатка Джаклін…закохуються

 

Джаклін Вілсон. Дівчата закохані : повість / пер. із англ. В. Чернишенка. – Тернопіль : Навчальна книга – «Богдан», 2013. – 192 с.

 

Для початку застерігаю батьків, які вважають, що в літературі для підлітків не слід згадувати про секс, «французькі» поцілунки і навіть (який жах!) засоси, а також про клуби, де пропонують наркоту, про місячні, фригідність і вагітність, про геїв, таємні побачення, etcetera – у жодному разі не купуйте своїм читачам-підліткам нову книжку Джаклін Вілсон «Дівчата закохані».

 

Найімовірніше, вони, розгорнувши книжку, заінтриговані, куплять її самі. І обов’язково читатимуть. І вважатимуть цікавою, тому що Вілсон – переконуюся вкотре – не вміє писати нецікаво. І ще тому, що вона вміє говорити на дражливі теми і з дітьми, і з підлітками не менторським тоном, а довірливо і проникливо – саме так, щоб, прочитавши книжку, дівчатка закохані могли вчитися на чужих помилках (у цьому випадку –літературних героїв), а не набивати ґулі на власних. А ще – Джаклін Вілсон по-спражньому любить і розуміє своїх персонажів і в їхніх пошуках, і в помилках.

 

Отож, завдяки перекладачу Володимиру Чернишенку та ілюстратору Ганні Осадко вже цього тижня можна читати черговий український переклад з серії «Дівчатка Джаклін», який видавництво «Навчальна книга Богдан» підготувало до Дитячого фестивалю у Львові.

 

Цікаво, що після «Опівночі» (де значилось «+11») книжка «Дівчата закохані» має ще «доросліший» віковий читацький ценз «+13». Адже саме стільки років і головним героїням – подружкам Еллі, Надін та Маґді.

 

Як і всі дівчатка-підлітки, вони захоплені бажаннями, пов’язаними з цим віком: подобатися хлопцям, бути стрункими й привабливими, модно вдягатися і мати бойфренда, бажано не однолітка, а старшого – обов’язково гарного й «крутого».

 

Проте Вілсон у розвитку сюжету показує, як ці модні бажання-штампи розсипаються один за одним, немов карткові будиночки.

 

Так, у Надін, яка має дорослого хлопця, стосунки з ним досить швидко переходять допустимі для дівчинки-підлітка межі. Вона не згодна й не готова піддатися його «дорослим» бажанням, а він зневажає її за це. Тільки щасливий збіг обставин дає подругам змогу врятувати Надін від біди, а їй – переоцінити стосунки з хлопцем, який виявився непорядним.

 

Комунікабельна Маґда сама здатна закрутити голову будь-якому хлопцеві, однак видно, що її серце наразі ніхто по-справжньому не зачепив.

 

Головна героїня, Еллі, хоч і з нетерпінням чекає свого 14-ліття, видається найменшою серед подруг і найзакомплексованішою.  Вона остерігається і того, що ніхто її, таку товсту (як собі гадає), не полюбить, і відчуває відкинутість у власній сім’ї.

 

При знайомстві з Еллі пригадуються її літературні «посестри» – персонажі Крістіне Нестлінґер  і Барбари Космовської – Маргаритка та Буба. Однак відразу впадає в очі, що Еллі від них значно молодша і має менш цілісний характер, ще неусталену життєву позицію.

 

Адже вона, як і її подружки, теж мислить штампами про «модного і крутого» красунчика,  а хлопчик Ден, якому Еллі неймовірно сподобалась, здається їй настільки «непрезентабельним», що не хотіла б навіть з’являтися перед подругами в його товаристві.

 

Однак саме Ден виявляється найсимпатичнішим хлопчачим персонажем у цілій повісті. Хоч він і сам зізнається Еллі, що почувається в гурті однолітків «інопланетянином», однак своїм захопленням старовиною та піднесено-лицарським епістолярним стилем він таки може заполонити серця дівчат, зокрема й Еллі.

 

А незнайомець-красунчик, про якого розмріялась Еллі, до речі, виявився геєм. Не можна не оцінити легенької тіні іронії, з якою Вілсон «спекалася» третього зайвого в цій любовній історії.

 

Сама Еллі видається еклектичним образом з інших, уже знайомих українським читачам героїнь. Вона сумує за мамою, як Трейсі Бікер, однак її маму неможливо повернути, бо та померла. Як і Трейсі, вона не хоче показувати, що насправді прив’язана до свого друга.

 

Еллі любить вимріювати собі «вигідні» ситуації, як Ельза з книжки «Зірка-з-ліжка-і сніданку», і почувається, як Андреа, бо живе з мачухою і батьком, і ревнує, хоч навіть собі не хоче в цьому зізнатися, до зведеного братика. Також вона дуже критична до батька, як і Вайолет з «Опівночі».

 

У «Дівчатах закоханих» Вілсон залишається вірною трейсібіккерівському стилю щоденника, ведучи оповідь від імені Еллі та ілюструючи текст записками з 9 бажаннями, 9 речами, що дівчинка не любить в школі, 9 рішучими рішеннями, 9 улюбленими героями. Ці записки розкажуть про страхи і вподобання героїні, її мрії і прагнення. Можливо, чимало читачок впізнає у них себе чи окремі моменти або ситуації зі свого життя.

 

Дівчатка Джаклін виростають – і змінюються їхні проблеми: потрібно по-іншому будувати стосунки і з батьками, і з друзями, потрібно вивчати своє «нове», підліткове тіло, вчитися уникати підозрілих ситуацій і місць, де пропонують спробувати наркотики.

 

Потрібно вчитися відрізняти щиру приязнь та любов від суто фізіологічного їхнього вияву. Навчитися цінувати свої здібності, оцінювати людей за вчинками, а не брендовим одягом – усі ці речі окреслюються в першій книзі «Дівчат закоханих», які, до слова, мають продовження. Хочеться вірити, що в них Еллі перестане бути еклектичним і дещо аморфним персонажем, а ще покаже себе як насправді цікаву особистість.

 

Сподіваюся, що три наступні книжки про закоханих дівчат також вийдуть українською, бо, очевидно, вони будуть актуальним для багатьох підлітків, які зможуть знайти відповіді на запитання, про які не завжди зручно і не завжди хочеться запитувати в батьків.

 

Довідка. Джаклін Вілсон народилася 1945 року, ще з дитячих років мріяла стати письменницею. На сьогодні продано понад 25 млн копій її книг, вони перекладені 34 мовами світу. Повісті Джаклін Вілсон здобули численні відзнаки, з-поміж яких «Книжкова премія Нестле», а за опитуванням, проведеним ВВС серед дітей, чотири її книги увійшли до списку ТОП-100 дитячих книг усіх часів. У 2002 році Джаклін було нагороджено Орденом Британської імперії, найпочеснішим орденом Англії. Її книжки за десять років брали на абонемент у британських бібліотеках 16 мільйонів разів – майже 5 тисяч разів на день.

Наталка Малетич