Кризова сексуальність Саари

Херконен А.-Л. Акваріумне кохання. Пер. з фін. Оксани Органісти. – Харків: Фоліо, 2013. – 191 с. – («Карта світу»)

 

Роман «Акваріумне кохання» фінської письменниці Анни-Леени Херконен написаний 1990 року. Можливо, на той час твір і справді було сприйнято як «літературний скандал», як це і зазначено в анотації. Сьогодні ж, 23 роки потому, роман викликає неоднозначні відчуття. Це приклад масової літератури, яка, мабуть, і не претендує на якийсь окремий «високий» статус. Тому складної філософії за пропонованим наративом годі чекати. В центрі уваги роману – тема жіночої сексуальності, проблема сексу у стосунках між чоловіком і жінкою. Він (Йоуні) – кореспондент. Вона (Саара) готується на вступу в університет на філологічний факультет. І вони не знаходять себе як Всесвіт.

.

«Акваріумне кохання» – поєднання іронії та автентичної емоційності. З одного боку, можна подумати, що проблеми із сексуальністю в Саари спричинені її філологічним обдарованням. Як вважає Йоуні, десь вона могла натрапити на якісь сторінки в романі з описом інтимних сцен. І далі прочитане запустило в ній відповідну програму, а та, у свою чергу, сформувала уявлення про те, як треба кохатися. З другого боку, такий простенький і ненав’язливий сюжет оприявнює складну проблему – коли секс у родинному подружжі, у стосунках між двома закоханими перетворюється на проблему. В основі цієї проблеми – психологія. Тому роман Анни-Леени Херконен виконує ще й терапевтично-психоаналітичну функцію. Можливо, в когось із читачок існують такі самі проблеми, а тому важливо показати, що власної сексуальності не потрібно лякатися, тим більше якихось «особливих» її форм, які перетворюють інтимне життя на сварки, істерики, одне слово, на домашнє пекло.

 

Тема проблематизованої жіночої сексуальності – частий предмет у новітніх феміністичних романах. Проте «Акваріумне кохання» – специфічний твір, бо, як зізнається Саара у фіналі, «моя сексуальність така, якої не дозволено бути в сучасної жінки. Я не хочу рівноправ’я, я хочу, щоб чоловік робив усе. Якщо я купую мереживні трусики, я хочу, щоб чоловік сам зняв їх із мене, я сама ніколи не роздягнусь» (С. 148). Крім того, головна героїня, очевидно, перебуває у стані внутрішнього психологічного сексуального роздвоєння. Секс у медіа, в інформаційному середовищі перетворився на симулякрову реальність. Індустрія, спрямована на перетворення «інтимного» на «масове», перетворила сексуальне життя на всезагальне видовище, в якому втрачено основи особистісного. Водночас, Саара, яка, певно, є «жертвою» цього інформаційного сексуального буму, не знає, чи існують кордони в сексі. Чого вона може бажати? Чи не втратить вона якихось моральних рис, чи не перетвориться на повійницю, якщо дозволить вийти на поверхню своїм химерним фантазіям? А про сексуальні фантазії головної героїні свідчать її сни – почасти результат зовнішнього «сексуального диктату» медіа, які саме в 1980-90-і почали оприявнювати людську сексуальність, перетворюючи її на рекламу, на імідж, зводячи її в культ. Товари, рекламовані на телебаченні, потрібно було «захотіти». Сексуальні інстинкти почали експлуатуватися повсюдно, а це наклало відбиток на інтимні стосунки між людьми. «Може, – розмірковує Саара, – я досі не знаю, що означає слово «кохання». Що це таке? У цьому, як на мене, немає нічого «красивого». Я ніколи не хотіла так кохатися. Я не впевнена, наскільки багато дурних фантазій було. Що мене в біса турбує? Я люблю людей, плачу над фільмами, розбираюся в деяких справах краще за інших, але в ліжку мене ніхто не зворушує. Може, це спричинено тим, що про секс говорять усі і всюди, і всі до крові з носа намагаються бути еротичним  і беззабобонними? Нікому не можна зараз бути просто спокійним» (С. 166).

 

Саара не може знайти себе поряд із чоловіком. Мабуть, вона з тих жінок, які (хоч це і «не модно») хочуть поряд із собою такого чоловіка, з яким вони могли б бути слабкими, навіть якщо і сильні всередині. Вона хоче «не модних» інтимних стосунків, але таких, яким вона могла б повністю віддаватися. Але щось не пускає її в цей океан пристрасті. Можливо, навчання на філологічному факультеті це прояснить… Або й тільки ще більше заплутає…

Дмитро Дроздовський