«Якщо не буде відроджено кельтську мову, незалежність нічого не дасть..»

Варґас Льоса М. Сон кельта: роман / пер. з ісп. В. Шовкуна. – Х. : Фоліо, 2012. – 539 с.

Друге «повноформатне» знайомство українських читачів із творчістю перуанського письменника, Нобелівського лауреата Марйо Варґаса Льоси (точніше було б транслітерувати прізвище як Льйоса) відбулося за допомогою перекладу одного з останніх у часі його романів. І якщо український переклад «Кепського дівчиська» викликав чимало дискусій і виправдану упередженість у професійних колах іспаністів і латиноамериканстів (бо був зроблений із російського перекладу), то вже за переклад «Сну кельта» взявся фахівець, знаний перекладач Віктор Шовкун. Звичайно, сама назва роману містить «перекладацьку проблему». «El sueño del celta» можна тлумачити одночасно і як сон, і як мрію-марення кельта. В контексті описаних у романі подій обидва варіанти у принципі припустимі. Проте, мабуть, природно, що український тлумач вирішив використати лексему, більш співзвучну з оригінальним словом.

.

«Сон кельта» – приклад «ревізіоністського історичного роману» (Б. Макхейл) або ж «історіографічного роману» (О.Звєрєв). Наратив побудовано на реінтерпретації моделей «альтернативної історії» – про Роджера Кейсмента, який починав як британський дипломат, а згодом став діячем ірландського національно-визвольного руху. Кейсмент народився неподалік від Дубліна. 1882 році Роджер вступив на службу в Міністерство закордонних справ. Був консулом у Мозамбіку (1895-1898), Анголі (1898-1900), Конго (1901-1904). Роман Льоси має виразний антиколоніальний пафос, і це незважаючи на численні заяви самого Нобелівського лауреата про небезпечність форм «націоналізму» в сучасному світі. Націоналізм для Льоси – це насамперед форма диктатури, за якої людське життя нічого не важить порівняно з «великими» ідеологічними проектами державців. Проте заперечення Льосою націоналізму аж ніяк не означає заперечення національної ідентичності. Зрештою, сам письменник, який боровся за пост Президента Перу (і який програв унаслідок нечесної політики з боку свого супротивника Фухіморі), неодноразово виступав за збереження того, що становить підґрунтя перуанідаду (перуанської національної ідентичності), як, наприклад, Музей пам’яті.

.

«Я жив двадцять років в Африці й не перетворився там на монстра», – зазначає Кейсмент у розмові з Армандо Нормандом. Дипломатія кінця ХІХ – початку ХХ століття нічим не відрізнялася від колоніального загарбництва. Британія провадила політику, яка мала в результаті тримати під контролем африканські держави, які володіли значними природними ресурсами (золото, алмази…). Причому британська політика одягалася в шати благочестя: «Звичайно ж, усе, що ми робимо, ми робимо для їхнього добра, – додав Стенлі, кивнувши головою в бік конічних хатин села, біля якого вони розбили табір. – Сюди прийдуть місії, які визволять їх із тенет поганства й навчать їх, що християнин не повинен їсти свого ближнього». Під виглядом порятунку Британська імперія захоплює території і колонізує нові землі. Імперія «з’їдає» наївних вихідців «третього світу», які живуть у світі міфологічної свідомості. Борючись із чаклунами, дбаючи про вакцинацію населення проти епідемій, британська влада плекає надію на перетворення вилікуваних на рабів, зрештою, темі работоргівлі присвячено другий розділ «Амазонія».

.

Шлях Роджера Кейсмента – це шлях, який завершується не лише кристалізацією антиколоніальних поглядів, а й націоналістичних. Постання незалежних держав не означає нищення імперії. Після краху імперії вона продовжує життя у прихованих формах, які з часом ізнову можуть породити імперію. Потрібно відроджувати те, що становить сутність своєї національної ідентичності, яка є інваріантом «гарнізонної свідомості». Нації, яка здобула незалежність, потрібна своя мова, культура, своя етнічна ментальність, а не ідеологічна пропаганда, замаскована під ідентичність.

.

Кейсмент пішов із дипломатичної служби влітку 1913 року. У листопаді того ж року, усвідомивши сутність політики Британської імперії, він бере участь у створенні військової організації Ірландські добровольці і разом з Оуеном Макнейлом складає «Маніфест Добровольців». У жовтні того ж року він дістався Німеччини через Норвегію, де позиціонував себе як Посол Ірландії. Під час війни він також брав участь у розробці планів індійського повстання проти Британії. Відродження Ірландії для Роджера неможливе без відродження кельтської мови, наскільки б складним і затяжним не був цей процес.

.

«Сон кельта» – антиколоніальний роман, який побудований у режимі, «а що було б, якби…». В романі ідеться про навернення в національну політику вихідця Британської імперії, проте, можливо, в підтексті варто вбачати і осмислення Льосою історії власної країни, яка стала жертвою загарбання, корупції й тиранії.

.

Але чи лише з Перу можна проводити паралелі, читаючи цей роман?

Дмитро Дроздовський