Хто винен – комуністи, фашисти чи… рідні батьки?

Зінаїда Луценко. Необдумана Міловиця. Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 240 с.

Коли прочитала, що Зінаїда Луценко написала в романі про життя своєї бабусі – Пистини Прилуцької, ні позитиву, ні оптимізму від твору, чесно кажучи, не чекала. Адже життя наших бабусь – важке й багатостраждальне, як і вся українська історія ХХ століття. Колективізація, репресії, голодомор, Друга світова війна, голод 1946-47 років… Хіба можна чекати неймовірних історій про життя бабусі, яка жила в ті часи? Читацькі очікування не підвели.

 

Твір «Необдумана Міловиця» – це такий собі лист до бабусі. Авторка нагадує головній героїні про її життя. Поступово, у хронологічному порядку (лише час від часу забігаючи наперед), вона розповідає про життя Міловиці. І хоча сторінки роману – це своєрідна пам’ять про складну жіночу долю, все-таки імпонує лагідність, покірність і гідність, з якою героїня все винесла на своїх плечах.

 

Якщо говорити про стильові особливості, то тут у наявності реалістична манера письма. На згадку відразу спадають твори класиків, засвоєнні ще за шкільною партою – Квітка-Основ’яненко, Котляревський. Тематика ж найбільше асоціюється із «Марією» Уласа Самчука. Проте, якщо із класичними творами у школі нерідко доводилося нудитися, роман Зінаїди Луценко можна «проковтнути» буквально за півночі: читається легко.

 

Крім того, імпонує, що у творі немає звинувачень чи засуджень. Бо звинувачувати можна більшовицьку владу, фашистів, часи… Можна говорити про типовість долі головної героїні. Проте роман штовхає й на інші роздуми. Не лише комуністи чи німці занапастили людські життя. Адже й батьки мало доброго зробили для своїх дітей. У творі чимало прикладів гордовитого, непримиренного і навіть ворожого ставлення простих людей одне до одного. Що можна сказати про Ількового батька, який не змирився з вибором сина й не прийняв невістки? (Тихий і покірний Ілько змушений був жити у приймах – бідній і злиденній родині, де був поперек горла. До кінця життя його батько не допоміг ні копійкою, ні куркою…). Або про Міловицину матір Горпину, яка проклинала власних дітей, допікала чоловіку через втрачені гроші, доводячи до божевілля? (А при цьому навіть не згадала про власні таємні збереження, коли потрібно було справляти дочці Ярині весілля). Що казати про односельців, чоловіків з «нормальних» сімей, які посеред ночі покрали у солдатської вдови з п’ятьма дітьми єдиний скарб – кількох овець. Або про жінку з тилу, яка обізвала злодіями кількарічних дітей за те, що взяли з її баняка кілька «курячих» картоплин… На тлі Міловициної родини й односельчан зовсім не дивують безсовісні діячі, які змушували багатодітну вдову підписуватися під позикою державі, ні комсомольці, які повісили старенького батюшку за те, що не відрікся від Бога…

 

Ніхто не заперечує – жити в той час було надзвичайно важко. Проте ні більшовицька влада, ні фашисти чомусь у цьому творі так не вражають, як звичайні люди. Найбільше дивують стосунки – всередині родин, сусідські, між односельцями – тут не лише брак милосердя чи співчуття, а часто повна відсутність совісті у ставленні одне до одного…

 

Роман Зінаїди Луценко – нагадування про те, щоб не забували звідки вийшли. Подібні історії можна знайти у будь-чиїй родині, проте внуки часто навіть не знають, ким були їхні діди-прадіди. Отож письменниці респект за твір, який, до речі, отримав другу премію на «Коронації слова – 2012», а також за нагадування: «Шукайте своє коріння». Бо про коріння пам’ятати варто…

 

Кому почитати: усім, хто нарікає на сьогодення, владу, злих людей, погану карму тощо; підростаючому поколінню, аби пам’ятало звідки вийшло; усьому старшому поколінню, яке часто забуває про ще старше, і з піною на губах доводить, що «тоді» було краще.

Ліна Сайкевич

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».