Між хрестом і вогнищем

Мирослав Ягода. Паралельні світи: поезії. – К.: Гамазин, 2011. – 132 с. – (Серія «Зона Овідія»).

Ім’я Мирослава Ягоди – львівського поета, художника і сценографа, учасника багатьох перформенсів та виставок – було мені не відоме аж до моменту, коли до моїх рук втрапила вже четверта, як виявилося, збірка його віршів під обкладинкою, що досить прямолінійно навюівала асоціацію з відомими роботами іншого художника – Казимира Малевича. Тим цікавіше було прочитати її, і скласти власне враження, так би мовити, «з чистого аркуша», не знаючи нічого ні про автора, ні про особливості його творчості та специфіку його особистості.

.

Під час першого ознайомлення зі збіркою поезій Мирослава Ягоди, мені відразу спав на думку дуже чіткий і яскравий образ – образ людини, що якимось чином опинилася відкинутою на багато тисячоліть назад, коли ще саме поняття часу було дуже умовним. І ця людина блукає у пітьмі, навпомацки, збиваючись на манівці, продираючись крізь хащі – то волаючи до Бога, то повторюючи слова, що містять прадавні, архетипічні вогненні образи (багаття, смолоскипи, жарини) немов закляття, здатні одним своїм звуком розігнати страшну, непроглядну темряву.

 

Але цей образ виявився… хибним – як це часто і буває з першим враженням. Заглибившись у вірші Ягоди, можна зрозуміти, про які саме «паралельні світи» йде мова у заголовку. З одного боку ми справді бачимо дикий язичницький світ, збудований з первісної жорстокості, у якому варвари танцюють химерні танці навколо вогнищ, у темних кутках чатують голодні вовки, і на кожному кроці підстерігає небезпека. Світ, що знаходиться по другий бік, зовсім інший, він насичений біблійними мотивами: хрести і розп’яття, світло, триєдність і «царство спасенне і Боже». А посередині – людина, котру роздирає між цими двома реальностями. Адже паралельні світи – не паралельні прямі, вони, на відміну від останніх, часто перетинаються, і для того, хто опиняється на їх перетині, це буває дуже боляче. Гадаю, багато хто з нас мав можливість відчути це на собі..

 

Вірші Мирослава Ягоди дуже особисті – це те, що йде відразу від серця поета до серця читача, не проходячи дорогою через жодні «фільтри». Це видно з того, як автор відверто і щиро бавиться з власним прізвищем: ягода – з малої літери «я» – постає тут у ролі одного з головних персонажів; вона то «розцвітає краплиною крові», то просить її «не їсти», то «приміряє маску смерті».

 .

«Не сотворіть кумира на подобу своя…» – закликає поет. І якщо враження від усієї збірки загалом у мене залишилося дещо змазаним і хаотичним – mea culpa, але що ж поробиш, якщо я людина старомодна і більш звична до класичної поезії, – то ця фраза закарбувалася у моїй пам’яті. Адже ось він – один з найбільших та найнебезпечніших гріхів нинішнього суспільства. Той, хто має вуха – нехай почує, хто має очі – нехай побачить, дозволю і собі звернутися до біблійного вислову..

 

Збірка «Паралельні світи» може стати у нагоді тим, хто відчуває себе заблукалим у світі, де йде нескінченне «полювання на Саваофа», де нові язичники розпинають на хрестах нових мучеників, і де так важко знайти своє місце як серед одних, так і серед інших.

Ольга Герасименко

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».