Історії, вирвані з архіву КҐБ

Володимир В’ятрович. Історія з грифом «Секретно»: нові сюжети. К.: МА «Наш Формат», 2012. 240 с.

Цікаві, моторошні та курйозні сюжети української історії – прямо з архівів КҐБ від Володимира В’ятровича, «помаранчевого» директора Галузевого архіву СБУ.

Мистецька аґенція «Наш формат», видавництво «Часопис» і Центр досліджень визвольного руху представляють книжку Володимира В’ятровича «Історія з грифом «Секретно»: нові сюжети». До неї ввійшли 22 своєрідні нариси, що змальовують локальні й дуже виразні епізоди з різних періодів вітчизняної історії ХХ, а трішечки й ХХІ століття, написані на підставі дотепер невідомих або маловідомих документів з КҐБ-шних архівів.

Ці мікросюжети стосуються дуже різних тем, а відтак виписані під розмаїтими кутами погляду та в несхожих емоційних атмосферах. Неоднакова й міра новизни матеріалу для нашого інформаційного поля. Ось, до прикладу, текст «Страшний маскарад Хаїма Сигала». Він розповідає просто приголомшливу авантюрну історію галицького єврея, котрий до, під час і після Другої світової встиг побувати: провінційним учителем, радянським міліціонером, радянським партизаном, українським повстанцем-«бульбівцем» (та не просто повстанцем, а цілим сотником «Поліської січі»!), комендантом окупаційної поліції (який особисто розстрілював, зокрема, й своїх одноплемінників), нацистським агентом серед остарбайтерів, просто контрабандистом на німецько-польському кордоні. Сюжет, вартий якнайширшого мистецького втілення, проте майже зовсім невідомий сучасному українському читачу та глядачу.

З іншого боку, «Finita la tragedia Миколи Хвильового» та «Розгром «Слова» здебільшого ґрунтуються на вже відомих, опублікованих і більшою чи меншою осмислених даних. У першому випадку йдеться про справу, яка була заведена на письменника Хвильового, стрімко наповнювалася доносами та іншими «розробками» та не скінчилась арештом винятково через гучне самогубство самого підслідного. У другому – про основні «віхи» трагічної долі письменницького будинку «Слово» в Харкові тридцятих років, тобто про репресії письменників, точніше про найбільш промовисті та «яскраві» (наскільки тут можна вжити таке слово) випадки. Обидві ці історії, як уже говорилося, в цілому зовсім не є «новими сюжетами», як воно анонсовано в підзаголовку книжки, проте ступінь обізнаності нашої навіть освіченої частини громадськості з такими фактами, на жаль, залишається настільки низьким, що жодне нагадування тут не може вважатися зайвим.

Звичайно, чимала частина книжки присвячена українському підпіллю, УПА. Є тексти, в яких Володимир В’ятрович, розповідаючи про українсько-польську війну сорокових років, полемізує з тими істориками, котрі вважають «волинську різанину» наслідком прямого й офіційного наказу керівництва УПА. В інших нарисах автор розповідає про таку мало обговорювану в нас тему, як участь українців у радянській окупації Чехословаччини 1968 року, про сприйняття тих подій солдатами, спочатку розгублене й «пофігістичне», а потім усе більш прив’язане до офіційної совдепівської пропаганди. Або такий невідомий випадок, як розстріл п’яним солдатом прикордонних військ КҐБ перехожих на бердянській вулиці 1974 року.

Цікаві також матеріали В’ятровича, присвячені останнім рокам діяльності «чекістів», їхнім млявим спробам протистояти розпаду СРСР. А закінчується книжка досить драматичним текстом з уже сьогоднішнього життя про розсекречення матеріалів з архівів КҐБ і про те, як з приходом нової влади ці процеси почали відверто гальмуватись, а окремих істориків затримували, як у «затрапезні» радянські роки. В цьому сенсі більш, ніж символічно виглядає присвята на другій сторінці обкладинки: «Країні, що досі зберігає секрети неіснуючої держави, присвячується». Відтак, боротьба за право знати триває, і кожна така книжка – невеличка перемога.

Олег Коцарев

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».