Мовчазні носії історії

Степан Пахолко, Михайло Дмитрів. Історія, закарбована в металі: українська фалеристична спадщина (ХІХ – перша половина ХХ ст.). – Л. : Край, 2011. – 176 с.

Історії України можна навчатись за посібниками, на сторінках яких коротко й стримано подаються найважливіші дати і події. Так можна закарбувати у пам’яті ключові відомості, але навряд чи відчути епоху. Останнє вдасться, якщо читати мемуари або знайомитись з артефактами. Книга Пахолка і Дмитрева представляє читачеві промовисту історію, уречевлену в особистих предметах.

 

Фалеристика – це колекціонування різноманітних нагрудних знаків (орденів, значків, медалей тощо) та жетонів і наука, яка ці знаки вивчає. Це видання – не довідник і не анотований покажчик фалеристичних пам’яток. Це кілька десятків повноцінних розповідей про різні групи відзнак, пов’язані з культурою і мистецтвом, історичними діячами, громадськими організаціями та військово-політичними формуваннями на українських землях і в діаспорі.

 

По-науковому виважена, насичена фактами, але від того не менш заманлива оповідь разом із фотографіями кожної описаної відзнаки перетворюють це видання на «книгу-музей», а читання – на екскурсію. Саме існування описаних у книзі відзнак, за словами авторів, «німих свідків самостійності та національної ідентичності», свідчить про небувалий і різнобічний розмах суспільного життя українців. Зокрема можна довідатися про те, що в Галичині існували Братства тверезості, члени яких носили спеціальні хрести і медальйони. Або про легенду львівського боксу 30-х років Антона Білого та особливий кутий ринг, на якому він в окупованому нацистами Львові у першому ж раунді нокаутував німця. Автори дають власні версії щодо появи суперечливого значка з тризубом на російському триколорі, а також називають митця, який створив відзнаку січових стрільців. Читач може дізнатися, як запорожець розробив знамениту емблему ОУН – так званий «націоналістичний тризуб».

 

Дві описані у виданні медалі нагадують про трагічні події на Підляшші у ХІХ ст. Перша з них була виготовлена у пам’ять про українських селян, вбитих  російськими військовими за оборону уніатського храму від насильницького переходу в православний обряд. Друга ж – із написом «Торжество православия» – уславлює ліквідацію царем греко-католицької церкви.

 

На матеріалах старої преси та документів автори розповідають і про невіднайдені фалеристичні пам’ятки. Пахолко і Дмитрів наголошують, що фальсифікація відзнак сьогодні набуває масового характеру, бо каталогу української фалеристичної спадщини немає, а колекціонерський попит на самі предмети зростає. Вони згадують про майже два десятки випадків підроблення українських відзнак.

 

Степан Пахолко і Михайло Дмитрів не мають історичної освіти, натомість спираються на особистий досвід колекціонування. Пахолко, наприклад, спочатку збирав і проводив виставки українських грошових знаків, допоки один науковець не привернув його увагу до іншого об’єкта вивчення: «Бо хто ще досліджує нашу фалеристичну спадщину? Зробите це – матимете пам’ятник на все життя». Значна частина описаних пам’яток пов’язана із західноукраїнськими землями; особливе зацікавлення в авторів викликають відзнаки національної військової слави першої половини ХХ ст.: УСС, УГА, УПА.

 

Усього ж за майже тридцять останніх років Пахолко виявив близько 900 відзнак, значків, медалей та орденів та понад 200 проектів та повідомлень про випуск відзнак. У подану книжку увійшло близько половини багаторічних напрацювань, які автори готували для видання каталогу української фалеристичної спадщини періоду національно-визвольної боротьби 1914-1952 років. Відомо, що цього ж року Степан Пахолко став співавтором альбому «Українська фалеристика» на матеріалі майже півтори сотні пам’яток.

 

«Історія, закарбована в металі», безумовно, корисна для колекціонерів і дослідників, завдяки зібраним специфічним відомостям, підкріпленим детальним списком літературних джерел. Для широкого читача ця книга стане не менш цікавою, завдяки доступно викладеним маловідомим історичним подробицям. Мимоволі спадає на думку, що кожна невеличка особиста річ тягне за собою вервечку подій і стає з часом ціннішою. А отже, ці речі потребують уважнішого ставлення як мовчазні носії і чиєїсь приватної, і національної історії.

Юлія Кузнєцова