Тут навчать фантазувати і тебе, і маму з татом!

Марія Микицей. Будинок, який умів розмовляти: повість. – К.: Грані-Т, 2012. – 68 с.

Діти – великі мрійники. Надто, коли їм 4-6 років. Про це навіть розповідала відома в Україні психолог Світлана Ройз, мовляв, це вік активного розвитку фантазійного мислення.

– Дитина постійно вигадує, і нам хочеться їй сказати: «Ти брешеш!», – ділиться психолог. – Насправді це лише фантазування, дитина вірить у те, що вигадує…

Зізнаюся, переконалася у цьому сама, коли ніяк не могла вкласти спати трирічного племінника. Мусила вдаватися до придумування, мовивши: «Серафимчику, ото як заснеш саме зараз, то насняться тобі яскраво зелені сни, – знала, що це улюблений його колір. – А як крутитимешся довго, то вони могтимуть буди чорними й ти нічого не зможеш побачити у сні». Малий направду заснув за кілька хвилин, а коли прокинувся, з криком вибіг на вулицю, репетуючи: «Мамо, тату, а мені приснився фіолетовий сон!», – сам уже вигадував. Наступного дня йому привиділися голубі сновидіння, себто відтоді Серафимко бачить дедалі барвистіші сни й ніколи – страхітливі чорні.

До чого це я? А до того, що дітям необхідна казка не лише у книжках, а й в реальному житті. І насправді створити її не так і складно. До того ж набагато цікавіше тоді живеться не лише вигадникам-малюкам, а й їхнім батькам! Про це можна довідатися з чудової дитячої повісті Марії Микицей «Будинок, який умів розмовляти». Окрім захопливої розповіді, повіданої чепурною, яскравою, грайливою, як саме дитинство, мовою, тут можна відшукати безліч підказок для мам і діток – як саме прикрасити своє життя святковими й дивовижними речами, котрі на перший погляд видаються звичними та буденними.

Передусім можна додуматися до «казкового» імені для своєї мрійниці чи мрійника. Як це зробив пан Будинок із Даринкою, головною героїнею повісті.

«Даринкою мене назвав татусь, – розповідає дівчинка своїм читачам. – А Жаринкою – мій друг пан Будинок». Бо була вона «жива й кмітлива, мов маленька жаринка з багаття, яке горить літнього вечора після заходу сонця». А які найяскравіші якості у вашої дітвори?

Добре було б навчитися бачити у поганому – хороше. Як це виходило у дівчинки з повісті. Бо коли читаєш, що «рядок автомобілів здавався Даринці велетенською сороканіжкою, яка кудись поспішає», але іноді її ноги «переплутувались і вона зупинялася», то ставлення до цієї надокучливої «сороканіжчиної недуги», яку дорослі називають пробкою, стає бодай трохи спокійнішим і менш дратівливим.

А врешті скажіть своїй дитині, що «світ довкола нас – живий», як пропонує психолог і казкотерапевт Катерина Єгорушкіна, і дедалі частіше відпочивайте на природі, адже «дитині потрібен живий простір, де вона могла б проявити свою бурхливу енергію». Прекрасно, якщо це буде заміський будинок, адже тоді ваше дитя зможе познайомитися з «паном», який «любить розвішувати на своїх стінах дитячі малюнки» й знає безліч цікавих історій. А ще – зустрітися й поспілкуватися з родиною Жуків, паном Павуком, подружжям Ластівок, які додому на літо «повертаються з-за кордону», з дівчинкою Анничкою-Синичкою і лялькою Василинкою-Намистинкою. Ці дивні, але такі гарні друзі неодмінно допоможуть розкрити таланти вашої дитини. Адже де, як не на природі, сидячи у траві, в якій високі квіти перетворюються «на маленькі квітучі дерева», а «Вітерець-пустунець – на кошенятко», хочеться творити прекрасне!

І не дивуйтеся, якщо ваша дитина, як і Даринка-Жаринка, візьметься міркувати, «як зробити, щоб не сумував Бузок, щоб і до нього прилітали пташки», досліджувати, «чи є у птахів швидка медична допомога», хто збудував будинок Лелеці й «навіщо деревам знати про вітер». Тільки не забудьте наголосити своїм хлопчикам-дівчаткам, що всі оповідки пана Будинка «можуть чути лише діти», тоді їм відкриється безмежний простір для фантазії.

Гадаю, залюбки приєднаєтеся до них і ви, якщо спершу прочитаєте у родинному колі книжку про «Будинок, який умів розмовляти» й добре роздивитеся навдивовижу талановиті малюнки Тетяни Копитової, яка оформила цю книгу. Не треба й натруджуватися, аби облаштувати у своєму домі щось подібне. Адже тут про все так доладно розписано-зображено!

«А меблі!.. Даринка ніколи не бачила кріселка, що було схоже на грибочок, ліжечко нагадувало гарний човник, а шафки мали вигляд великих різнокольорових кубиків і були розташовані так, що складалися у веселку». Таким по-справжньому казковим можна створити й свій дім. Бо якщо у такому «говіркому» Будинку Даринку «вчать бути доброю, чемною і розумною дівчинкою», то чи не такими ви хочете бачити й своїх пустунців?

Наостанок хочеться лише щиро позаздрити тим батькам, які візьмуться творити радісну, мальовничу й натхненну казку, яка неодмінно «перетвориться» на не менш кольорове й веселкове життя.

Жанна Куява

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».