Паперова пам’ять

Еко У. Таємне полум’я цариці Лоани : Ілюстрований роман / З італ. пер. Ю. Григоренко. – Х. : Фоліо, 2012. – 412 с.

«Таємне полум’я цариці Лоани» – роман у цілком звичному для Умберто Еко стилі. Він складається з трьох розділів: «Нещастя», «Паперова пам’ять», «OI NOΣTOI» (так греки називали епоси про повернення додому після Троянської війни). Гіперцитація, поєднання різних дискурсів і стилів у одному тексті (критика канонів християнства; стиль газет, коміксів, тобто масової культури, фрагментів із поезії та прози класиків від Шекспіра до Гюїсманса, що належить до елітарної культури), іронічність і гра з уявним читачем… – усе в дусі постмодерного роману Еко. Цілком у постмодерному ключі Еко наповнює роман ілюстраціями, як реальними, так і вигаданими (йдучи за М. Маклюеном, який писав, що сьогодні студенти читають Шекспіра й водночас комікси та рекламні оголошення). Проте цього разу італійський класик постмодернізму вирішив підійти до непростої теми пам’яті, поєднавши властиву постмодернізму колажність та цитатність із провалами в людському «Я».

Головний герой – міланський букініст Джамбатиста Бодоні, або ж Ямбо, – переживши інфаркт, утрачає пам’ять; якщо точніше, саме епізодичну пам’ять, яка відповідає за встановлення зв’язків між тим, ким людина була вчора і ким вона є сьогодні. Епізодична пам’ять – різновид експліцитної пам’яті поряд із семантичною (також у людини є ще й імпліцитна пам’ять, завдяки якій ми запам’ятовуємо безліч речей, яких навчилися). Еко знайшов чудовий спосіб поєднати постмодерну рису з медичним проявом. Головний герой нічого не пам’ятає про себе, єдине, що він може, – весь час цитувати уривки з колись прочитаних текстів. У романі наводяться сотні цитат із поетів і прозаїків різних епох і традицій. Чоловік, який усе життя читав книжки, втративши епізодичну пам’ять, перетворюється на палімпсест; це людина, якою керує паперова пам’ять книжок. В оригіналі перший розділ роману зіткано з речень, кожне з яких позначає різновид пам’яті (всього їх чотири). На жаль, у виданні лише частково вдалося зберегти цю особливість за допомогою петиту, хоча цю специфіку було дотримано в публікації (фрагменту роману) в журналі «Всесвіт».

«Таємне полум’я…» – роман про пошуки пам’яті. Ямбо вирушає у свій родинний маєток у Соларі, де провів дитинство, аби відшукати себе (герой у прустівському ключі (мадленка – спогад) прагне повернути пам’ять). Він поринає в літературну археологію, проводячи п’ять, сім чи дев’ять днів на горищі за старими газетами, журналами, платівками… Все це має допомогти йому збагнути, ким він був як людина, яка прожила шістдесят років. Саме в Ямбиному копирсанні в минулому ми пізнаємо справжнього Еко – архіваріуса й енциклопедиста, який підготував читачеві справжню енциклопедію про фашистську Італію періоду Муссоліні. Не буде перебільшенням сказати, що «Таємне полум’я…» не просто роман, а дослідження в дусі нового історицизму. Разом із Ямбо на читача вивалюється огром вирізок із газет і журналів, які переносять у епоху чорних орлів, які мали «зламати хребет Греції». Це цікавий історичний альтернативний роман, який пропускає історизм через особистісне сприйняття діда Ямбо. В одному зі сховків герой знаходить оригінальне шекспірівське ін-фоліо 1623 року, скарб для будь-якого колекціонера, який може принести мільйонні статки продавцю. Зрештою, ця знахідка настільки збуджує його, і Ямбо знову впадає в кому, вірогідно, черговий інфаркт, вірогідно,… останній. Третя частина із грецькою назвою «OI NOΣTOI» – метафізична розв’язка до всього роману, що відбувається у підсвідомості Ямбо. Тональність останніх речень (про наближення туману, fumifugium-у, відчуття холоду, чорне сонце) дає припустити, що герой поринає у вічний сон, бо він знайшов те, чого шукав. Відповідь на його загадки сховано саме там… по той бік смерті…

Пошуки власного минулого збігаються зі спробою розібратися, чому Ямбо раптом щось відчуває до своєї секретарки Сибілли (герой також має дружину Паолу). На горищі він знаходить відповідь, що криється в його першому шкільному коханні до дівчини Ліли. Ямбо навіть не наважувався підійти до об’єкту свого кохання, проте вдавався до різних трюкацтв, аби хоч на хвилинку перетнутися з Лілою. Але Ліла полишає школу й переїздить із батьками до Бразилії. Згодом мати Ліли пише до її шкільної подружки листа, в якому повідомляє, що Ліла померла. Образ Ліли став підсвідомим ідеалом жінки, як Беатріче для Данте чи Лаура для Петрарки. Перебуваючи в комі, Ямбо зустрічається з усіма тими, кого він шукав на горищі старого маєтку й кого знайшов у формі записів, платівок і газет. У своєму останньому маренні він має зустріти Лілу… до якої йшов весь цей час. «Таємне полум’я…» описує життя Ямбо протягом тижня. Ліла – його містична Лоана з бульварного роману, яка тримала полум’я, здатне наділяти безсмертям. Але наприкінці історії про Лоану те полум’я гасне. Як і тепер гасне життя Ямбо, аби він нарешті поєднався зі своєю Лоаною-Лілу.

Дмитро Дроздовський