Читаємо з мамою, читаємо самі

ОГЛЯД

Вважається, що маленьким дітям, які тільки починають закохуватись у читання, слід читати вірші. Дійсно віршований текст діти швидко запам’ятовують, та й деякі малюки тривалий час сприймають виключно вірші. Звісно, якщо із прози пропонувати дитині лише «Трьох ведмедів» і «Рукавичку» (чудові казки, але не сучасні), вибір очевидно буде на користь віршів. Однак сучасна дитяча проза стрімко розвивається. Нині зовсім малесеньким діткам, які тільки починають говорити, видавництва пропонують сучасні історії про те, що оточує дітлахів у їхньому дитячому світі.

 .

У серії «Книготерапія» видавництво «Грані-Т» має дві книжки, що підійдуть для найменшеньких. Перша: «Про чисті ручки» Богдана Жолдака. На мій особистий смак, ілюстрації в книзі не дуже приємні і яскраві . Але тема казочки дуже актуальна і корисна дітям. Щоразу, як малеча не хотітиме мити ручки після вулиці, можна нагадувати про жаблика-Стрибайлика, а тимчасом ручки будуть непомітно вимиті. У кінці книжки – «Доросла розмова про гельмінтів», в якій батьки, що не надто переймаються питанням миття рук, можуть знайти для себе багато цікавого.

Друга книжечка: «Втеча» Оксани Лущевської про страшне слово «ЩЕП-ЛЕН-НЯ». У ній ілюстрації набагато приємніші і яскравіші. Це історія для тих діток, які бояться ін’єкцій, а отже для геть усіх. Навряд, прочитавши цю книжечку, ваша дитина із радістю заходитиме до маніпуляційного кабінету. Та принаймні вам буде про що поговорити, стоячи у довгій черзі в лікарні. «Втеча» – це історія не лише про щеплення, а й про дитячий садочок. Як на мене, в українському дитячому книговиданні бракує історій про дитсадок. Тож дуже добре, що «Грані-Т» трохи заповнили цю нішу, адже тема дуже близька і тим діткам, що відвідують садок, і тим, що лише збираються до нього або думають збиратися…

Назва ще однієї серії того ж таки видавництва «Грані-Т» – «Історії в малюнках для найменших» – говорить сама за себе. Олесь Ільченко і Богдан Жолдак розповідають про найактуальніші проблеми дитячого світу. Тут і приречена на успіх серед дитячої аудиторії історія про іграшки, які, певно, знайдуться у дитячій кімнаті будь-якого сучасного малюка, – «Пригоди неприбраних іграшок». І чисто «хлоп’яча історія» – «Як автомобілі дорогу будували». Розглядаються також такі корисні теми, як лікування у стоматолога – «Як крокодилу зуби лікували», та шкода солодкого – «Куцяткові цятки». В останніх двох книжечках тексту зовсім мало – коротесенькі речення на кожній сторінці. Тож вони ідеально підійдуть для непосидючих і неуважних малюків.

 

Як і всі книжки «Грані-Т», історії для малюків вирізняються на тлі українського видавничого ринку високою якістю тексту і ретельною роботою над кожним виданням.

 .

Видавництво «Мікко» також має багато тоненьких, щедро проілюстрованих книжечок, не перевантажених текстом, зокрема у серії «Забавні історії для малят». Абсолютно дивовижна історія – «Поні, який хотів побачити море» від дитячого психолога Наталії Чуб. Цю історію добре читати на ніч. Вона надзвичайно ніжна і заспокійлива. Її так і хочеться читати упівголоса. Ще одна книжечка серії, яку б хотілося відмітити, – «Не я!» Найджела МакМаллена про двох братиків-ведмедиків. Тексту зовсім мало, але дуже корисна тема – відносини між братами. Вона буде цікавою тим діткам, що мають братів-сестер, та й тим, що не мають, також не завадить дізнатися про те, як то воно мати братика.

У видавництва також є ще одна серія з короткими історіями про оленятка Кучерявого Чубчика і дракона Бульку від французького автора Жака Томаса Білстейна. Однак ці книжечки вже не зовсім для читачів-початківців. Це вже трохи серйозніші і детальніші історії. «Мікко» дуже добре заповнює нішу чтива для найменших. Єдина вада – більшості текстів бракує додаткового редагування: і казкам про Бульку, перекладеним безпосередньо з французької, і тим історіям, що перекладалися з російських аналогів.

Ще одне видавництво, яке задовольняє потреби маленьких любителів прози, – «Егмонт». Українська філія відомого в усьому світі видавництва з центром у Копенгагені спеціалізується саме на таких книжках – тоненьких, яскравих, із великими зрозумілими мультиплікаційними малюнками та короткими прозовими історіями.

Вибираючи книжки «Егмонта», батьки насамперед мають керуватися статтю дитини (історії про фею, русалоньку – дівчаткам, про тачки, паровозики – хлопцям), а також мультфільмами, які до вподоби дитині. Адже книжечки базуються на відомих в усьому світі діснеєвських мультиках. Саме тому вони надзвичайно популярні серед дошкільнят різного віку. Книжечки друкуються з оригінальними ілюстраціями, щоправда українські відрізняються від англомовних аналогів якістю тексту. Більшість наших видань випускалися, вочевидь, нашвидкуруч, до того ж перекладалися не з англійської, а з російської, що завжди накладає відбиток на якість тексту.

Тим не менше, історії ці варті уваги. Скільки б помилок не зустрічалося в тексті, книжки все ж таки написані живою українською мовою з усілякими виразами на кшталт «от халепа», «готовий, друже» тощо, які швидко стають частиною словникового запасу дитини.

Як і в діснеєвських мультиках, є у цих книжках щось таке, що неодмінно «чіпляє» дитину, але водночас і навчає чомусь корисному. У кожній історії є чітко окреслена мораль, дуже добре видно позитивних і негативних (або тих, що неправильно поводяться) героїв. Крім того, вони у казковій формі знайомлять дитину з основними поняттями у сфері автомобілів, потягів, тварин чи то водного світу.

Видавництво «Країна мрій» також може дещо запропонувати маленьким читачам у цьому сегменті. Це серія історій у перекладі з німецької про мишенятка Міко Бриґітти Венігер. Ці книжечки, попри тверду палітурку, коштують дешево, бо надруковані на дешевому папері. Тим не менше, малюнки дуже яскраві і промовисті. Вони задовольняють бажання дитини зустріти щось із власного світу на сторінках книжки і, так би мовити, упевнитись у його реальності. Йдеться про пісочниці, різноманітні продукти харчування, іграшки, ліжечко, і, звісно, улюблену маму. Український переклад і сюжет справляють позитивне враження.

 

Ну а для тих, хто перечитає геть усі пропоновані на ринку прозові історії для малечі, раджу звернути увагу на дитячі журнали. Такі, наприклад, як «Мамине сонечко» чи «Малятко».

У кожному номері можна знайти прозові історії з простенькими ілюстраціями, які можна «смакувати» протягом одного-двох тижнів. У додатку – завдання до тексту, які сприяють аналізу прочитаного.

 

Коротенькі прозові історії діти схильні тривалий час «носити» з собою: вводити сюжети з улюблених книжечок у повсякденну гру (причому без додаткового заохочення з боку батьків), цитувати улюблені фрази у схожих життєвих ситуаціях, аналізувати поведінку героїв. Та й прозовий текст відкрита до пізнання дитяча пам’ять дозволяє засвоювати не гірше, ніж віршований.

Юлія Кузьменко