Риба без м’яса

Любко Дереш. Голова Якова / передм. Ю. Іздрика. – Х. : КК «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. 240 с.

Любко Дереш після п’яти років творчих мук написав роман. Так це позиціонувалося в ЗМІ. «Нарешті!» – зойкнули видавці та видали аж 10 тисяч примірників. А чом би й ні? Тематика актуальна – головний герой Яків пише гімн до Євро-2012, у нього заплутані особисті стосунки і головне – він митець, а митці завжди страждають за ціле людство. Цього разу наш автор хоч і не списав сюжету в зарубіжних письменників (читати про це статтю Олександра Стусенка «Любко Дереш: історія хвороби»), але й не створив повноцінного тексту.

Словом, якщо після мого вступу ви таки взялися читати цю книжку, то на перших сторінках вас очікує зустріч з братами, що мають імена євангелістів. Яків – композитор, який зі Львова переїхав до Києва, отримує пропозицію від старшого брата Матвія написати симфонію до Євро-2012, яка має стати гімном Апокаліпсису, що за календарем майя має відбутися саме цього року. У тексті сам футбол обігрується як ритуальна гра майянців, які жбурляють каучукову кулю – Всесвіт, що лежить на чотирьох кольорах: червоному, білому, синьому та жовтому (прозорий натяк на кольори прапорів Польщі та України). Також присутня в романі дівчина Майя (невипадкове ім’я), яка походить з Луганська, а в Києві працює на екзотичній посаді психодизайнера.

У тексті багато діалогів, однак усі вони непереконливі, із постійною тавтологією, яка трошки дратує. У стильовому сенсі роман теж виписаний досить слабко: «Якову це подобалось. Він теж мріяв про недоторканість і суверенність. Якову це подобалось. Він відчував різницю, але болючі думки про власне становище штовхали затулити свою психічну рану чимось утішним» (с.14). Цитую без скорочень.

Загалом, у «Голові Якова» багато біблійних алюзій, чого вартий хочби опис львівських поминок за батьком як поїдання покійного, тобто символічне причастя. У такий спосіб підкреслюється, що брати Матвій, Яків та молодший Іван є синами Божими. Це, напевно, найвдаліший кавалок роману. І тепер волею чорних отців, яких уособлює пан Богус, є кінець усьому, Апокаліпсис, який належить музично оформити Якову.

Варто зауважити топонімічні характеристики в романі. Київ у тексті постає містом «елегантних катафалків і клаксонистих трун на колесах», а Львів – «розкопаний напередодні чемпіонату», проте рідний, принаймні братам.

Дереш, якого колись називали літературним вундеркіндом, виріс, однак тексти його не підросли. Новий твір письменника «Голова Якова» – це риба без м’яса, яка часом скидається на недоладний студентський конспект. А як інакше ви би пояснили те, що деякі розділи цього твору складаються з одного-двох речень? Трансцендентними планами автора?

Те, що подібні плани в автора були, помітно вже із підзаголовку «Алхімічна комедія». Окрім того – кожен «епісодій» (так автор називає частини роману) розпочинається епіграфом у вигляді нот із обірваними текстами з молитов во славу Господа. Із одного боку підзаголовок «Алхімічна комедія» відсилає до «Божественної комедії» Данте з усіма колами пекла, і в тому є трохи правди, бо потойбічні настрої у Дереша присутні. З іншого боку, епіграфи-ноти натякають на Ернста Теодора Амадея Гофмана із його капрічіо (прозовими творами, які формою імітують примхливий музичний твір), на романтичну естетику взагалі і зокрема на всілякі страшилки, але очікувань, що породжують ці алюзії та інші інтертекстуальні забавки, автор не виправдовує. До відчуття страху в читача не доходить, навіть у кінґівському потрактуванні жахливого, хоча макабрична тематика в тексті піднімається неодноразово.

Залишилось додати, що передмову до книжки писав Іздрик, анотацію на обкладинці – Жадан. Письменники не полишають просувати Дереша навіть після звинувачення останнього у плагіаті та натяків на необізнаність самих письменників. Може, не такий він і поганий, цей Дереш, коли має такі рекомендації? Принаймні, людина хороша.

Марія Ворон

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».