Ігри часу, або «Ніцшеанство» Тараса Антиповича

Тарас Антипович. Хронос. К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 200 с.

Почнеш цінувати життя, втративши його. Те, чого вчать нас бабусі та дідусі, 34-річний Тарас Антипович висловив у формі антиутопії. Мотиви роману «Хронос» вже відомі нам із фільму «Час», де ця координата перетворилася на єдину світову валюту. Однак український автор не обмежився лише пригодами героїв, а занурився у щоденне життя кожної частинки суспільства, дослідивши всі патології, спричинені темпоральним явищем. Такий фантастичний і прискіпливий аналіз цікаво зачепив тему релігії. Вічна молодість, коригування минулого та майбутнього, небачена влада над людьми, новий різновид темпоральної наркоманії спонукають майже все людство прийняти Ніцшеанську тезу, що «Бог помер». Разом з тим, у світі панує повний нігілізм. Церкви та кладовища – відтепер непотріб, життя втрачає сенс, окрім єдиного завдання, – вберегти те, що й так по праву має бути твоїм. Новий іконостас створюють хірурги та генетики, мистецтво яких віднині не має межі. Вдосконалити своє тіло можна будь-як: начепивши прудкі ноги антилопи, замріяні коров’ячі очі чи сексуальні груди. Земля наповнюється мутантами, з яких одразу й не розбереш, людина це чи тварина. Стираються межі між реальністю та фантастикою, між «своїм» і «чужим», розуміння того, як має бути. Зіткнення з новими технологіями не лише трансформує, а й ламає людські життя. Дедалі більше відчуваються зневіра, тривога, апокаліптичні настрої. Людство позбувається того творчого начала, яке дозволяє самоідентифікуватися, не чинить опору, на-гора проступають пристосовницькі інтонації.

Головні герої переходять із новели до новели, Антипович не надто зберігає хронологію: скрізь панує теперішній час. Світовий статус-кво змушує співпереживати численним потерпілим у кожному мікроконфлікті тексту. Так проявляється другий текст роману (до метатексту ще не дотягує, та ба!): попри всі втрати, жорстокість злочинів, коли новонароджений одразу ж може і померти від старості, збережена консервативна ідея суспільного устрою – ієрархія. Чиновники всіх рівнів зловживають державним резервом часу, знедолені і хворі недоотримують потрібної норми. Бідує і страждає завжди простолюдин.

Ідея втраченого часу близька для всіх народів, впевнений Іван Малкович, який зізнався, що вперше в житті подзвонив авторові, навіть не дочитавши роману: мовляв, друкуватиму. Новинці пророчили перемогу у всіх літературних преміях 2011-го, однак прогнози не здійснилися. Можливо, загадка в кінцівці «Хроносу», яка вельми контрастує з основним текстом. Адже сам роман повен неочікуваних поворотів і небуденних розповідей про відоме і звичайне, а от завершення прописане банально і нашвидкуруч. Від того втрачає й смачний релігійний концепт, який Антипович таки ставить в авангард. І хоча філософська позиція автора тяжіє до традиційного поняття віри як беззаперечної істини існування мікро- та макрокосму, невіддільного компоненту від єства людини і – зрештою – як порятунку, йому не вдалося втілити ту віталістичну глибину, на яку замахнувся. Та попри не досить вдало прописане закінчення, Тарас Антипович спромігся на нову вершину не лише власної творчості, а й сучасної української літератури, створивши один із найбільш захоплюючих текстів теперішньої прози і поповнивши полиці справжньою українською антиутопією (чи то футурологією?), вивівши на-гора неймовірний та добре продуманий фантастичний елемент з претензією на сучасну реальність і вже точно перевершивши американський кінематограф.

Юлія Мендель

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».