Доторкнутися до невідомої України

155 польських замків і резиденцій в Україні. Частина І / Дмитро Антонюк. – К. : Грані-Т, 2011.  – 192 с. (Серія «Путівники»)

315 польських замків і резиденцій в Україні. Частина ІІ / Дмитро Антонюк. – К. : Грані-Т, 2012. – 260 с. (Серія «Путівники»)

Я маю знайомих, які щороку під час літніх вакацій збираються і кількома машинами їдуть у мандрівку, як вони називають її, замками Західної України. Багато хто дивується – де вони набирають стільки замків, аби вже стільки років поспіль їздити? А вони знов їдуть і їдуть, щоразу знаходячи нові, притрушені пилом вічності споруди, про які не пише Вікіпедія. Щоб побачити те, чого через рік, можливо, знайти уже не вдасться – такі реалії і така наша бережливість.

Саме тим, хто ганяється за подихом часу, стане у пригоді путівник «315 польських замків і резиденцій в Україні», який видали «Грані-Т». Услід за першою частиною «155 польських замків та резиденцій в Україні», яка вийшла у 2011 році, цьогоріч на полицях книгарень з’явилося логічне і приємне продовження «315 польських замків та резиденцій в Україні». Приємне, бо інформація у книжках не дублюється. Книжки різняться за часовим проміжком: перша присвячена польській фортифікації та резиденційній архітектурі на українських землях, починаючи із середньовіччя і до другої половини XVIII століття, «315 польських замків та резиденцій в Україні» ж охоплює палаци і садиби від доби класицизму і до початку минулого століття. А отже, для охочих пошукати таємничі руїни (на жаль, у більшості випадків ідеться про вбогі залишки колись пишних та величних будівель) є подвійна порція задоволення, до того ж друга частина удвічі більша за першу. І хоч автор не претендує на енциклопедичність дилогії, проте її можна вважати найповнішою працею цієї тематики. Якщо у першій книжці автор охопив вісім областей України: Вінниччину, Житомирщину, Хмельниччину, Тернопільщину, Івано-Франківщина, Львівщина, Волинь та Рівненщина – то у другій частині до них додаються ще Київщина, Черкащина та Одещина.

Попри те, що книжки видано у серії путівників, їх так клеймити не хочеться, бо таке означення передбачає сухий виклад матеріалу, карти, по яких не завжди вдається дістатися бажаного місця. Натомість автор Дмитро Антонюк, побувавши на всіх об’єктах особисто, не лише дає докладні вказівки, як точно дістатися чи звідки краще дивитися, а й залишає теплий слід людини. Це авторське, суб’єктивне дуже доречно розбавляє насичений інформацією текст, роблячи його дещо, з дозволу сказати, художнішим.

Автор, прагнучи охопити якомога більше об’єктів, наводить короткі відомості про будівлю, її господарів та нинішній стан, подекуди просто плачевний. Розповідь – а вона ведеться від першої особи – цікава, хоч подекуди про той чи інший об’єкт сказано у одному-двох реченнях. Іноді знахідки Дмитра Антонюка просто дивують – буває, про колись пишну резиденцію тепер нагадує лише одна збережена деталь. Наприклад, у майже до невпізнання перебудованому маєтку Лєона Свєйковського в Кашперівці (Київщина) лишився незміненим лише невеличкий кутий балкон із псевдоготичними візерунками. Мандрівник і краєзнавець відвідує не лише відомі широкому загалу об’єкти – він розшукує менш відомі будівлі або часто їх рештки, які проте ще можна відчути на дотик, побачити.

«315 польських замків та резиденцій в Україні», як і перша частина дилогії, – справжня знахідка не лише для мандрівників, а й для тих, хто подорожувати не може.  Автор, здається, не розлучався з фотоапаратом, тож тепер маємо нагоду побачити реальний стан ледь не кожної будівлі з розповіді, часом щастить більше – і Дмитро Антонюк знімає навіть інтер’єри.

Хотілося б мати трошки більше інформації про людей, які володіли описаними маєтками. Бо складається враження, що, з одного боку, дізнаєшся чимало нового про Україну, а з другого, навпаки відчуваєш себе тупішим від того, що не завжди розумієш, про кого йдеться. Доречно було б у кінці книжки подати перелік родин із двома-трьома реченнями – хто чим займався тощо. Хоча в принципі для цього існує Інтернет.

Слід відзначити, що книжка віддрукована на гарному крейдованому папері. Добре попрацювали дизайнери, потурбувавшись про окреме кольорове рішення для кожного розділу та щедро проілюструвавши путівник. Єдиним великим недоліком книжки є м’яка обкладинка. Зробити її твердою – і книжка стане неперевершеним подарунковим виданням. Та й проживе довше. Хоча, може, саме завдяки такому формату вона не відштовхує статусом подарунковості і тим самим стає доступнішою більшій кількості читачів і дослідників теренів рідної країни…

Любов Багацька

Придбати ці книги в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».