Щоденник не зовсім вагітної дівчини

Лу Е. Мулей: роман / пер. з норв. І.В.Сабор. – Х. : Фоліо, 2011. – 223 с. – (Карта світу).

Письменник має бути неабияким сміливцем, якщо наважується написати роман-щоденник від дівочого імені, перевтілитися в жінку, бо не так уже й просто жінкою бути. Особливо повнолітньою гімназисткою, хай навіть і не в Україні, а в Норвегії, де живе героїня роману «Мулей» головного гостя Форуму видавців–2011, Ерленда Лу. Саме слово «мулей» («muleum») – з дитячого словника, який розуміють тільки наші батьки. Але означає воно більше, ніж здається, адже воно несе в собі той щасливий ностальгійний стан дитинства, особливо дорогий, коли ти вже виріс і наробив купу дурниць. Власне про ці дурниці й ведеться мова в романі.

 

Цей твір визначають як трагікомедію, бо в ньому є і трагічного, і комічного вдосталь. У норвезької дівчини Джулії в один момент не стало родини: батьки та брат загинули в авіакатастрофі над Африкою. Вона встигла тільки отримати смс-ку від батька, який писав: «Живи так, як хочеш тільки ти сама». Тут протестний вік дається в знаки, і дівчина вирішує повіситися на сцені під час вистави у християнській гімназії, де вчиться. Але еластичність мотузки та сценографічні непорозуміння рятують їй життя. Тому решту «Мулею-музею» Джулія носиться світом із мрією випадково загинути в авіакатастрофі, бажано над Африкою. Благо, грошей на це вистачає. А вдома, в Осло, на неї чекає закоханий гастарбайтер із Польщі, який усюди, де тільки можна в її будинку, кладе плитку і мріє поїхати на олімпіаду з плиткокладіння до Японії. Разом із Джулією, ясна річ, яка перед втечею-відльотом дала йому надію на щось більше, ніж взаємини замовника і виконавця. Тим часом бідна дівчинка розважається усіма доступними їй способами: їде до Сеула, щоб переспати з новоспеченим олімпійським чемпіоном Ан Хьюн-Су (надворі 2006 рік), мчить до Румунії, щоб заразитись пташиним грипом, потім – на пляжі Плая-дель-Інглес, де відпочиває її подружка з її ж психоаналітиком. А також пише щоденник, а окрім нього – роман про Сонцеславу, яку спокушає дідько, де густо ненормативної лексики. Усе це ґротескно, часом весело, часом сентиментально та повсякчас наївно.

Треба зазначити, що не випадково стиль Ерленда Лу часто називають умисно «наївним». Він намагається дивитися на світ чужими очима, тому й помічає якісь несподівані речі та продукує непересічну реакцію на них, і в цьому його текст нагадує мультфільм, у якому герої роблять вчинки, несумісні з життям, але не помирають. Проте деяких речей чужими очима не помітиш. Це і є найбільша небезпека такого стилю, його побічний ефект, так би мовити. На жаль, наївність – поняття, що часто межує із некомпетентністю, а це вже небажано для серйозного письменника.

Власне, непокоїть мене мотив вагітності Джулії. Може, якби я була чоловіком, або б не знала, як це бути при надії, то не звернула б на це уваги. Коли вагітніє, Джулія поводиться так само, як і до того, хоча в реальному житті нею би мали опанувати гормони, а від її практикування бігу (а бігає вона ночами регулярно і на великі дистанції, навіть марафон біжить) мав би боліти живіт. Це все фізіологічні речі, які можна довго пояснювати. Єдине, що змінюється, так це один раз у героїні прослизає думка про те, що треба бути вбивати не тільки себе, але тепер вже обох. Іще одного разу вона (нарація ведеться від першої особи) пише, що відчула, як плод копається, буцькається всередині, а коли прокидається бажання жити, співає своєму животу пісні. На жаль, це все, що асоціює письменник-чоловік із вагітністю, очевидні і відомі всім речі. Жодного слова про решту незручностей, наприклад про необхідність дуже часто ходити до вбиральні (так, пісяти), споживання більшої кількості води і т. д. Натомість, у пустелі Джулія п’є дуже мало, бо запаси води обмежені, тож її мало би нудити, бо така «дієта» не сприяє виведенню токсинів (це пов’язано із життєдіяльністю плоду), тим більше у жінки наприкінці п’ятого – початку шостого місяця вагітності. Також жодної згадки про те, що змінюється в сексі, коли завагітнієш (а сексу в книжці трохи є). Немає також і натяку на інстинкт облаштування гнізда наприкінці вагітності. Словом, це все білими нитками шито.

Не дивлячись ні на що, наївна казка про не до кінця вагітну дівчину виглядає досить симпатичним текстом, який показує, як то вміти сміятися зі складних проблем і цінувати віддане кохання. Зрештою, сам письменник у інтерв’ю зізнається, що коли пише романи, то не керується жодними правилами, а також не зараховує себе до великих письменників. Така відвертість притамана і його роману «Мулей», і цим він підкупає читача. А читається текст легко та швидко, бо розбитий на невеличкі блоки (за днями), що дозволяє без втрат змісту поглинати роман, наприклад, у транспорті.

Любов Якимчук

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».