Сільський дивак + світова супермодель = ?

Лис В. Іван і Чорна Пантера. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012. – 320 с.

О, ці диваки! Скільки книг про них написано, скільки фільмів знято – і зазвичай сюжети є настільки оригінальними та цікавими, що неможливо відірватися. Візьмімо хоча б Фореста Гампа – хіба що лінивий не читав про нього чи не бачив однойменного фільму. А «Людина дощу»? Неймовірні історії, які торкаються глибин душі, змушуючи замислитися над тим, що поряд із нами живуть люди, які можуть відрізнятися від нас за поведінкою та зовнішнім виглядом, однак при цьому вони не гірші за нас і заслуговують на розуміння оточуючих. Вони також хочуть бути щасливими. Знаєте, я глибоко переконана, що «блаженні» люди у більшості випадків мають набагато чистіші помисли, аніж інші. Вони мислять інакше, не мають у серці зла та живуть у своєму неповторному світі. А ще можуть помічати те, що не вдається помітити жодному з нас.

Таким диваком є головний герой книги Володимира Лиса – Іван. Він живе з матір’ю у звичайному селі Кукурічки, де лише 98 хат, і мріє, щоб їх стало 100 – тоді село не спалять німці, бо вони люблять порядок. Життя цього сільського дивака минає досить спокійно, у щоденних турботах, виконанні завдань, які він отримує від матері. Мати ж у свою чергу, хоче будь-що його одружити. Вже й кандидатуру підібрала – непутящу Тамарку. Але Іванове життя кардинально змінюється, коли до його рук потрапляє фото з глянцю, на якому зображена загадкова, неймовірно прекрасна жінка – справжня Чорна Пантера. І саме з цієї миті у Івана з’являється мрія. Ні, радше – МРІЯ. Він прагне дізнатися, хто вона і побачити її, оскільки закохався з першого погляду. І що вражає найбільше – цей простакуватий хлопець, якого більшість сусідів вражають недалеким і несповна розуму, починає діяти! Дізнавшись, що вона розмовляє англійською, Іван починає вивчати цю мову. Це справді вражає і викликає велику симпатію читача до цієї дорослої «дитини», він починає вболівати за головного героя. «Та хіба ця мрія досяжна?» – запитаєте ви. Іван не замислюється над тим, чи здійсниться його мрія, він просто йде до неї шляхом, який підказує йому серце. Для нього не існує зовнішніх, а головне — внутрішніх перепон у досягненні мети. Саме цього бракує багатьом із нас.

Друга лінія роману торкається життя чорношкірої супермоделі Таумі Рембелл, яке є цілковитою протилежністю життя Івана. Таумі має все — гроші, славу, успіх, коханців, усе, чого лише можна бажати. Та чи щаслива вона? Спочатку дівчина постає перед нами такою собі сиреною, яка приваблює до себе всіх, причому в її обіймах можна знайти свою загибель – як людини, як особистості. За нею по п’ятах крокує містика, невідворотність того, що має статися. Із красунею не все так просто, адже вона є спадкоємицею дечого древнього, незвичайного, жахаючого. І хоч вона не так цього й прагне, та все ж вирушає на пошуки реліквії, яка є вкрай необхідною для набуття тисячолітньої сили. Шлях веде її  до України, а власне – до славнозвісних Кукурічок. І, безперечно, вони зустрінуться – Іван і його Чорна Пантера, його омріяна красуня. А далі вихор пригод закрутить їх із ще більшою силою, і Іван вирушить у незвідану далечінь, щоб потім, врешті, повернутися додому. Важливо одне – ця зустріч і ці подорожі змінять героїв. І читач зрозуміє, що не таким вже безсоромним стервом є супермодель, що і вона може бути вразливою, немов дитина. І не такий вже дурник Іван, бо він мудріший за багатьох із тих, хто його оточує.

Роман «Іван і Чорна Пантера» цікавий тим, що починається з досить-таки реальних подій, а з часом трансформується у таку собі містичну фантасмагорію. І містика досить органічно вплітається у його сюжет. Проте вона не виходить на перше місце, бо його, безперечно, посідають образи головних персонажів, які є яскравими, сильними і самодостатніми. З першого погляду видається, що Іван уособлює в собі світле начало, а Таумі – темне. Однак після прочитання стає зрозумілим, що в романі немає суто поганих і хороших, оскільки у різних ситуаціях персонажі діють по-різному. Люди здатні змінюватися, і в цьому романі це добре видно.

Утім, для мене сюжетна лінія, присвячена життю Івана з Кукурічок, видалася більш цікавою, аніж розповідь про Таумі. Образ Івана насправді дуже колоритний і сильний. Ситуації, у які він потрапляє, слова, які говорить, його мрії – усе це викликає в душі якийсь особливий щем. Цей персонаж викликає співпереживання, а його доброта і наївність потрясають. «Я мала дитина. – думає Іван. – Мала дитина, і Бог мене любить». У цих словах – весь Іван. Він дивиться на світ очима дитини, і це справді прекрасно. Бо лише діти вміють насолоджуватися життям по-справжньому, лише вони є неупередженими і вірять у те, що їм усе вдасться.

Окремо хочеться відзначити другорядних персонажів роману, чиї образи є напрочуд унікальними. Це й Іванова мати, його вчителька англійської Зінаїда Антонівна,  Тамарка, із якою Івана хочуть одружити, його батько, якого вдається побачити лиш на мить, перш ніж той піде назавжди… З боку Таумі – це, безперечно, її вірна помічниця Маріонелла, яка, здається, бачить Чорну Пантеру наскрізь, росіянин Костя, готовий заради красуні на все, подруга Іветта. Усі ці персонажі роблять роман живим, динамічним, цікавим.

Роман Володимира Лиса змушує замислитися над багатьма речами. Над тим, що гроші й успіх не завжди дають людині змогу почуватися щасливою. Над тим, що мрії таки збуваються – але в тих, хто не припиняє мріяти і з щирою безпосередністю дитини дивиться в майбутнє. А ще над тим, що життя може змінитися в будь-яку мить, хочеш ти цього чи ні. І важливо сприйняти ці зміни гідно, перегорнути сторінку свого життя й упевнено покрокувати вперед.

Віра Наливана

Придбати цю книгу в інтернет-магазині «ВСІ КНИГИ».