Творчість як найтяжчий злочин

Яцек Бохенський. Овідій Назон – поет / пер. Ростислав Доценко. – Л. : Піраміда, 2011. – 216 с. – (Приватна колекція; Майстри українського перекладу).

Якщо твори Овідія здаються вам присипаними пилом і далекими для сучасника зразками класичної давньоримської поезії, то цей роман може спонукати на дозвіллі звернутися до його творчості. Для поціновувачів давньої літератури книга Яцека Бохенського тим паче буде цікавою.

Що ж, власне, представляє собою цей роман? Суміш художньої біографії, детективу, любовної белетристики і психологічної прози, міцно підкріпленої історичними фактами. Вперше «Овідій Назон – поет» був виданий у шістдесяті роки, але «свіжості» текст не втратив. І через хвилю сучасних романів-розслідувань а-ля «Код да Вінчі», і через загальну моду несподівано показувати великих митців минулого у всій їхній людській слабкості і недосконалості. Однак те, що якісно вирізняє цю книгу, це незвична, проте доречна форма викладу – від імені конферансьє, коли сеанс читання книжки перетворюється на розважально-пізнавальну програму, на кшталт документалок «Бі-Бі-Сі». І хоч сам оповідач попереджає, що «не претендуватиме на науковість, …лише оголошуватиме номери й пожвавлюватиме програму дотепами», в інтелектуальному плані роман не програє.

Овідій – автор «Метаморфоз», «Мистецтва кохання», «Скорботних елегій», якому пощастило з’явитись у часи культурного і політичного піднесення Давнього Риму за правління цезаря Октавіана Августа. Овідій оспівував людські пристрасті, а не державні справи, як того вимагав настрій доби. Книжка дозволяє прослідкувати встелений загадками шлях поета від сластолюбного молодика до сивочолого вигнанця. Вихрастістю біографії Овідія і пояснюється контрастність авторської оповіді: від розміреного опису амурних пригод молодого майстра слова із таємничою римлянкою Корінною на початку роману аж до вкрай напруженого діалогу поета-«злочинця» з імператором та прокурором у кульмінації.

Бохенський ні на мить не відпускає читача від мети читання: з’ясувати причини заслання Овідія, немилості митця в очах імператора. Причому автор вибудовує своє розслідування як детектив навиворіт: «Шукаймо провини, а не винуватця». І дійсно, що ж такого міг накоїти славетний співець, щоб у поважному віці його спровадили від рідної землі і від родини у варварське тоді поселення Томи на Дунаї і відмовляли в апеляції? Питання, що мучить світлі голови науковців ось вже дві тисячі років. Хитрий автор ювелірно обточує всеможливі варіанти: від офіційної, знайомої зі школи версії про розпусність трактату «Мистецтво кохання», що не відповідав пуританському духові Августа, до політичної змови й особистої образи, завданої цезарю – розбурханню душевних ран володаря, чия донька Юлія влаштовувала показові оргії, а онук був визнаний божевільним.

Бохенському вдається втримувати інтригу, водити читача за носа, нібито він один точно знає конкретну причину провини Овідія, єдину і певну, при цьому письменник ні на мить не забуває про об’єктивність. І доводячи до піку очікування істини, знаходить ряд доказів проти однієї гіпотези, надалі схиляючи легковірного читача до іншої.

Хто ж цей Яцек Бохенський, що він так безжально маніпулює увагою? Уродженець Львова, відзначений державними нагородами польський письменник поважного віку, перекладач з римської та німецької літератур, вітчизняному читачеві може бути відомий завдяки іншому історичному романові – «Божественний Юлій Цезар», що виходив був російською. Не варто й обминати увагою перекладача роману Ростислава Доценка: мовна легкість і вишуканість приємно вражає.

А чого цій книзі бракує, так це коментарів і приміток. І хоч твір зрозумілий і без них, однак інколи виникає бажання дізнатися трохи більше про згаданих у творі історичних осіб, події, джерела та усталений погляд на біографію Овідія. Якийсь вряди-годи усталений науковий коментар тільки б підкреслив самобутність Бохенського-дослідника.

Юлія Кузнєцова