Мук і Мавпа

Вільгельм Гауф. Маленький Мук. Казки / пер. з нім. І. Андрущенко. – К.: Країна мрій, 2011. – 288 с.

Усі ми читали в дитинстві казки, дехто читає їх і у дорослому віці. А чому б ні? Казка це – емоції, щирість, наїв, творчість. Казка так само підносить над буденністю, як музика чи образотворче мистецтво. Казки Вільгельма Гауфа відносять до класики, яка завжди на часі. «Маленький Мук», «Карлик Ніс», «Пригоди Саїда» – на цих історіях виросло не одне покоління дітей.  А все тому, що німецький письменник Гауф був майстром своєї справи: він знав, що цікаво дітям читати, писав у пригодницькому жанрі. Його твори просякнуті духом містики і чародійства, написані у легкому для сприйняття стилі. Треба зауважити, що окрім казок Гауф писав вірші, есеї, статті, новели, а в історію німецької літератури ввійшов передусім як основоположник історичного роману.

У 20-х роках 19 ст. Гауф видав свій перший «Альманах казок для синів і доньок освічених родин». Він планував випускати збірки казок щороку, однак встиг видати тільки три. Казки із цих трьох видань і увійшли до збірочки «Маленький Мук» із серії «Всеволод Нестайко радить почитати». З альманаху казок 1826 року ввійшли чотири історії: «Маленький Мук», «Каліф Лелека», «Корабель привидів», «Відрубана рука». З альманаху 1827 року – «Александрійський шейх та його раби», «Карлик Ніс», «Абнер, або єврей, який нічого не бачив», «Молодий англієць», «Історія Альманзора», 1828 року – ввійшла одна історія «Пригоди Саїда».

Більшість казок Гауфа розповідають про життя простих людей на Сході.  Письменник настільки легко і зі знанням справи описує культуру мусульман, що може здатися, наче автор бував у цих країнах. Однак це не так – він мало їздив по світу й ніколи не полишав Європи. Зате Гауф закінчив університет, отримав наукову ступінь; у його розпорядженні була величезна бібліотека діда. Після закінчення навчання в університеті, Гауф влаштувався працювати гувернером в одну із заможних родин. Працюючи з дітьми, Гауф вивчав їх характери, психологію, здібності й розумів, які книги чи історії дітям цікаві, а які – ні.

У своєму першому альманасі казок Гауф описує життя і багатих, і бідних, на долю яких випадають різноманітні пригоди та випробування. Основний сюжет історій це – боротьба добра зі злом, де перше обов’язково перемагає. Але, щоб стати щасливим й багатим, треба страждати. Мук страждає від злої відьми та її котів і сиротою поневіряється по світу; Карлика Носа через його потворний вигляд прогнали навіть рідні батьки; Альманзора ще дитиною взяли в заложники; Саїд потрапляє до рук розбійників, а потім – у рабство. Пройшовши випробування, головні герої здобувають любов, дружбу, славу та багатство.

Якщо бути спостережливим, можна помітити, що нерідко головний герой тієї чи іншої історії Гауфа втрачає свого батька. Можливо, тут простежується автобіографія письменника, адже його батько пішов з життя, коли маленькому Гауфу було 7 років.

Всього у збірці десять історій. Серед них є одна, яка актуальна і зараз, – «Молодий англієць», – сюрреалістична казка про орангутанга, якого хазяїн видавав за свого небожа. Він вчив мавпу німецької мови, танцям, грі в шахи, хорошим манерам світського життя. Як тварину не вчи, природа бере своє: «час від часу на нього ніби щось находило: раптом ні з сього зривався услід за кулею й зчиняв серед кеглів суцільний рейвах, або, збивши короля, ставав на голову, хай і зіпсувавши свою витончену закучерявлену зачіску, і дригав у повітрі ногами; іншим разом не встигнеш озирнутися, як він уже сидів на даху карети, що проїздила мимо, і кривив звідти міни». Лише, коли дядечко тугіше стягував небожеві шийну хусточку, той ставав чемним і слухняним. Згодом мавпа-«англієць» став кумиром молоді, яка почала поводитися, наслідуючи «достойний» приклад. І лише, коли дядечко відкрив таємницю, світське товариство прозріло.

Як це нагадує слідування моді (у їжі, одязі, манерах), злитися з сірою масою – жити, як всі. Вже через цю казку Гауфа можна вважати геніальним письменником. І читати його  казки не тільки в дитячому, а й у дорослому віці.

Ольга Жила