З ліхтариком у темряві століть

Петро Кралюк. Сильні та одинокі : роман. – К. : Ярославів Вал, 2011. – 280с.

Про що ви поспілкувалися б із Степаном Бандерою? А із Яремою Вишневецьким? Ну а про що могли б порозмовляти між собою ці два історичні діячі?

Діалог – міцно забутий сучасною літературою жанр. Тому звернення до нього завжди є свідченням неоковирного авторського задуму. Так само, як і вибір сторін діалогу. З іншого боку, цей жанр кидає додаткові виклики і суто письменницькому фаху – тебе обов’язково порівнюватимуть як не зі Сковородою, то з Лесею Українкою, а значить відповідати за написане доведеться за найбільшим рахунком.

«Сильні та одинокі» – це діалоги та монологи під одною обкладинкою, присвячені Степану Бандері. Проте якщо діалог Бандери зі слідчим, монолог Бандери на адресу Мельника та монолог Сташинського – убивці провідника ОУН – виглядають цілком передбачувано, то вибір співрозмовника у другому діалозі шокує навіть досвідченого читача.

Бо добру половину тексту книжки складає розмова між Степаном Бандерою і… Яремою Вишневецьким. Так, ви не помилилися. Тим самим опонентом Хмельницького, грозою козаків, захисником польського престолу.

Завжди знав пана Кралюка як майстра історичних парадоксів, але таке, чесно кажучи вибило з сідла. Ми надто звикли, що історики, а з ними і літератори знаються на якомусь вузькому подієвому або часовому сегменті, тому поява у книзі діалогу крізь три століття примушує читача мобілізувати свою історичну уяву.

Чому саме Вишневецького вибрав автор у якості пробного каменю для Бандери?

Хороший діалог має спиратися на контрасти. Тому суперечка пропольського і антипольського українських діячів навіть розділених трьома сотнями років виглядає потужно. Обидва вони однаково щирі й обидва люблять свою Україну. Вишневецький боронив її від татар, яких вели із собою козаки, а Бандера – від поляків. Обидва не жаліли у цій боротьбі себе і загинули врешті від отрути. Обидва – постаті суперечливі як у локальному, так і широкому історичному контексті.

Автор вдався до дуже цікавого прийому – висвітливши два часово дуже нетривалих, але доленосних періоди української історії, він розбурхує уяву читача і залучає його до суперечки в якості третього учасника. Це один з небагатьох випадків в українській історичній літературі, коли автор не тисне власним поглядом і в результаті навіть незрозуміло – на чиєму він, власне, боці. Зате у читача повністю розв’язані руки.

Вражає у книжці і цілком наукова коректність – посилання на джерело кожної цитати – яка зовсім не заважає повноцінному художньому сприйняттю. Так само, як і гуманізм автора по відношенню до читача – після художнього тексту і приміток книжка містить публіцистичний есей, де просто і цілком об’єктивно описуються історичні події, про які не знає або «забула» публіка.

Текст, звичайно, вимагає від читача певного рівня історичної ерудиції, розвиненої уяви та вміння сприймати і оцінювати протилежні думки. Але здається, саме ці якості і потрібні зосередженим на публічній історичній полеміці українцям. Тож якщо вам остогидла чорно-біла історія, яка складається виключно з боротьби наших проти ваших – відкрийте книжку Петра Кралюка «Сильні та одинокі» і насолоджуйтеся.

Олекса Вертипорох