Неочікувана актуальність Кіплінга

Презентована на вісімнадцятому Форумі видавців книга Ред’ярда Кіплінга «Легенди з Книги Джунглів» у перекладі молодого та обдарованого перекладача Володимира Чернишенка, вмістила у собі маловідомі оповідання та поезії автора, а також знайому всім радянським дітям через мультиплікаційне втілення новелу «Рікі Тікі Таві».
Не знаю, чи можна у зв’язку з виходом цієї книги сказати, що нарешті дочекалися, нарешті це сталося чи щось на кшталт… І чи взагалі підлітки нашої країни, а книга розрахована саме на дітей середнього та старшого шкільного віку, чекають чогось подібного від видавців. Але це відбулося, і, поза всяким сумнівом, це варто нашої уваги.
На перший погляд, книга не відображає потреб сучасної молоді, тобто оповідання і вірші, вміщені в ній, не можна просто взяти і «проковтнути», особливо не замислюючись. Але це лише перший погляд. Читаючи оповідання далі і далі, починаєш бачити, що вони здатні виховувати високу мораль, гідність і нестандартну особистість. Вони вчать бути індивідуальністю, не боятися осуду, слухати своє серце і чинити по совісті.
Здається, видавці не дарма зробили акцент саме на цих оповіданнях. Вони мусять допомогти сучасній молоді не соромитися бути собою.
Ну хто з дорослих у дитинстві не читав Кіплінга? Я маю на увазі його відомі твори, зокрема «Мауглі». Усі пам’ятають тонку грань, коли людина і тварина розуміють одне одного, мало того, стверджують, що усі вони однієї крові. Старше покоління виросло на цих висловах і в любові до природи.
А як справи з нащадками?
У книзі «Легенди з книги джунглів» теж містяться твори, у яких люди й тварини нероздільні. Ось тільки не завжди можна сказати, що між ними є якась кревна спорідненість, більше, мабуть, протистояння.
У багатьох оповіданнях Кіплінга людина розуміє мову тварин. І це виглядає досить природно. Наприклад, в оповіданні «Слуги її Величності» чоловік випадково чує розмову табірної худоби, її розповіді про життя під час боїв та походів. У них, так як і у людей в подібних ситуаціях багато страхів, але так само як і люди, вони чують наказ і змушені виконувати його. Не дивлячись на свої бажання. Чи правильно це?
Розмовляють і тюлені з оповідання «Білий тюлень». Мало того, серед них знаходиться один, з білою шерстю, який не хоче, щоби люди продовжували вбивати його товаришів. Цей герой на ймення Котик, не побоявся піти проти суспільної думки. Подолавши нерозуміння і байдужість великого племені, він поклав край жорстоким вбивствам.
Страшну і повчальну розповідь про свої жорстокі, з погляду людини, будні повідав крокодил у казці «Гробарі» своєму побратимові шакалові та цікавому марабу. Якої страви лишень він не куштував, вихвалявся хижак… А шкодує за одним, що одного разу рука худорлявого хлопчика, що плив річкою у човні повз нього, вислизнула з його пащі. Однак врешті-решт той хлопчик повертається, тільки вже не худорлявий, а змужнілий та ще й з рушницею…
Справили приємне враження і деякі легенди з Індії. Зокрема, оповідання «Пурун Бгаґатове диво», у якому знаний і шанований у Індії чоловік залишає усе (роботу, дім, статок) і мандрує до Гімалаїв. Знайшовши притулок в печері, нарешті здобуває спокій і лише в цій частині свого життя бачить своє призначення. І врешті не помиляється…
Також схвилювала історія маленького погонича слонів, з оповідання «Тумай з роду слонів», який не побоявся один темної ночі піти до джунглів аби там побачити небувале чудо – слонячий танок і стати обраним серед людей.
Загалом книга читається дуже легко, гадаю тим, на кого вона розрахована, буде цікаво. І ще однозначно буде цікаво послухати пісні на слова Кіплінга у виконанні рок-співака Сергія Василюка, лідера гурту «Тінь Сонця», чий диск продається разом із книгою.
Трохи насмішила, у позитивному сенсі, жива, насичена різними барвами мова перекладу, потішило засилля літери «ґ» та деяких неологізмів типу «напевняка».
І невеличке зауваження на останок: гадаю до книги не завадило б додати невеликий словничок, з поясненням деяких, можливо, нових для школяра слів на кшталт олущик, ґавіал, Шива, фути, фунти, милі і т. д.
В цілому, книга класна, сподіваюся, вона займе своє місце у шкільних бібліотеках та домашніх книгозбірнях.

Олена Жежера