Приховати обличчя, але – не себе

Книга без автора. «Людина в (м)асьці»: повість. – К.: Грані-Т, 2011. – 256 с.

Видамся, мабуть, голослівною, якщо скажу, що історія появи цієї книжки нагадала мені історію картини Малевича «Чорний квадрат». У сенсі – всі розуміли, що таке зробити нескладно, втім спромігся на ризик лише хтось один. Наразі йдеться про видавництво, яке випустило у світ унікальну книжку, нехай і не з унікальною ідеєю. Повість «Людина в (м)асьці» складається із реального листування кількох людей у мережі, зокрема – в асьці. Скількох саме – то вже мусить розтлумачити читач, адже у цьому й полягає інтрига та суть «книжки без автора», – подивитися збоку на таких популярних нині інтернет-юзерів, які часто видають себе не за тих, ким є насправді, одягають безліч масок, прикидаються, сміливішають, або ж демонструють відвертості, які не дозволяють собі у реальному житті, чи навпаки є справжніми, бо такими не вміють чи не хочуть бути у дійсності.
«Людина в (м)асьці» – книга, у якій кожен може впізнати себе й або зашарітися (як це вийшло у мене, коли наткнулася на розмову про віртуальний танець, бо й сама колись про таке писала-говорила), або подивитися на себе збоку і, приміром, виправитися. Надто – у мовному викладі своїх суджень, які в Інтернеті, м’яко кажучи, талантом не вражають. Або стати більш обачним та менш довірливим, бо розчарування гнітить однаково: віртуальне воно, чи реальне.
Загалом під час читання напруга не відпускатиме, адже відчуття того, що саме ти колись комусь це писав, з кожною сторінкою дедалі зростатиме. Тим паче, що самі видавці запевняють, мовляв, усі діалоги та люди – справжні.
У цій «нічийній повісті» Кай закохується у Снігову Королеву, яку навіч ніколи не бачив. Тим часом байдужість і крига Снігової Королеви «тануть» у листуванні з Корвіном. Pasto страждає, бо його покинула дівчина, і ледь не щовечора «гасить» свою біду за пивом із другом-веселуном Pipiska23. Хто насправді ховається під цими різними та, на перший погляд, відвертими масками, і як складається їхня реальність, ми довідаємося у розв’язці. І неабияк розчаруємося або захопимося людською багатоликістю. А доти долучатимемося до невимушених дискусій про те, що сучасній молоді приємно, що ні, якою має бути кохана людина, чи є дружба між хлопцем та дівчиною, чи «зручно» бути багатоликим і чи цікаво бодай комусь, що з нами відбувається насправді… Також разом з героями доходитимемо висновків, що, приміром, «втрата інтересу – це не образа», що «говорити потрібно тоді, коли ще не все одно», а «не помітити і не відреагувати – це різні речі». Справжня «інструкція» з побудови стосунків для всіх закоханих!
З книги зрозуміло, що аська, – це місце, де приховують найпотаємніше і найбрудніше. І що «людське сміття – річ зворушлива», тож залишитися осторонь майже неможливо. Тому і ця історія листування в Інтернеті триває, і, можливо, не за горами вихід наступних книжок нового літературного жанру, де автором може стати кожен! Адже Інтернет-культура – то наше щодення, і все, що пов’язане з нею, розвиватиметься. А от у який бік – то вже залежить від інтернет-користувачів. Бо нехай ми одягаємо маски, спілкуючись віртуально, та однаково розкриваємо грані свого «я», а не чужого. І тепер уже не виключено, що ці наші, здавалося б, нікому не потрібні віртуальні бесіди можуть втілитися у повість, стати зразком сучасного інтернет-юзера, ввійти в історію!
Гадаю, новинка буде цікавою передусім юзерам-початківцям, а ще тим, хто завдяки мережі пізнав справжні емоції чи навіть відшукав кохання. Така собі книжка-дзеркало, книжка-часу, книжка-ностальгія.

Жанна Куява