На часі

Дмитро Бураго. Київський збір. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – 128 с. – рос.

Відомий київський поет, презентуючи свою книгу, відверто назвав її книгою вибраного. Напевно, воно так і є. Але, враховуючи, що автор перебуває у розквіті творчих сил і навіть ще не на середині життєвого шляху, правильніше було назвати її книгою першого вибраного.

Вибране нерозривно пов’язано з вибором. Зрозуміло, що вибирати є із чого, і Дмитро Бураго робить цей вибір із властивими йому розважливістю, делікатністю та смаком.

Вибране – це ще й обрання, й обранство.

І всі ці піднесені поняття і виражені у назві книги.

«Київський збір».

І збір поетичного врожаю, і цілющий словесний відвар, що лікує душу й тіло, і причетність до київського літературного братства, і компот київських же історії, духовності, географії, топоніміки, ментальності. І багато іншого.

Книга оформлена скупо, виразно і благородно. Навіть ще не відкриваючи її, багато можна відчути та передчути. Тільки дивлячись на обкладинку.

А всередині знаходиш поезію, яку однаково добре і читати, і слухати. Можна заслухатися. А потім і зачитатися.

Вірші Дмитра Бураго, як правило, введені в історичний контекст та географічний ландшафт.

Знайомлячись з ними, здійснюєш своєрідну мандрівку у просторі та часу. Незмінно захоплюючу та бездоганно поетично оформлену.

Голос поета звучить то одично урочисто і величаво:

 

Начинается город с верлибра, начинается Киев с дождя …

 

То пластично, гнучко та жваво:

 

Приюти меня речь, приручи.

Поручи, препиная дорогу,

выговаривать горечь по слогу,

чтобы были слова горячи …

 

При цьому поетичні формули глибокі, карбовані та часто універсальні.

 

«… в гостях у собственных воспоминаний …» –

 

так міг би сказати про свою творчість будь-який поет.

Але так сказав саме Дмитро Бураго.

Він поет київський за відчуттями та всесвітній за почуттями.

Він укорінений у київську культуру та відкритий культурі світовій, з якою на «ти».

Коли автор говорить –

 

Сотрапезник, соратник, сородич,

сопричастник житью-бытию …

 

він, по суті, звертається до самого себе.

Тому він такий пильний до прикмет міського побуту, адже навіть найнезначніші його зміни вказують поетові на невблаганний хід часу, плин якого він так гостро відчуває.

 

За пазухой Серебряного века

перенесли двадцатое столетье

 

І далі:

 

Ничто, казалось бы, не предвещало

перехода в следующее столетье …

Але ось вже увійшли на повну силу нове століття, навіть нове тисячоліття.
А поет все так само прямує обраною дорогою, предвічним шляхом слова.

 

Вот и стучит дорога, словно печатный пресс.

Русь, ты сбылась из слога. Слогом твой будет крест.

 

Незважаючи ні на що, загальну тональність книги можна, певно, охарактеризувати як оптимістичний пантеїзм.
Але це не означає, що інколи у ній не звучать нотки трагічної самоіронії.

 

Мы сами по себе – предметы ритуала.

Продленное родство, отсрочка до поры

 

А ще у книзі весь час ведеться з ним (часом) розмова.
Близька розмова.
І осмислення часу, і звіт перед ним, і апеляція до нього.
Минуле пропускається через сьогодення і нерозривно пов’язане з майбутнім.
Це, мабуть, головне, що незмінно присутнє у віршах поета.

І ще.
Завжди повчально до або після читання зазирнути до змісту книги.
Адже сукупність назв віршів, їхніх зачинів сама по собі представляє вражаючу картину.
Невеликий зріз-перелік для книги Дмитра Бураго:
Колокол – Речь – «Спиши меня на гордость и обман…» – «Живу на барабанной пустоте…» – Спичечный поезд – Пастушок-шепоток – Попугай Сократ – Шут – «Кто тебе ветер …» – Перелетное небо – «У бессонницы упрямая звезда…» – Снежный кот – Постмодернизм … І т. д., і т. п …
Вражає, чи не так?

Авторський Post Scriptum, прозовий текст, яким Дмитро Бураго завершує свою книгу, одночасно і підбиття її підсумків, і ключ до її розуміння.
Цей текст міг би книгу відкривати і тим самим настроювати на сприйняття віршів, але автор віддав перевагу спочатку прямому поетичному висловлюванню і зверненню до читача, і лише в самому кінці розкрив деякі коди до шифру своїх віршів.

Обмежений обсяг рецензії не дозволяє детальніше зупинитися на основних темах поетичної творчості поета, проаналізувати його образну систему, стиль, словник та багато інших аспектів і нюансів.
Але це може самостійно зробити вдумливий читач, якщо належним чином підготується до читання цієї книги.

Такої осмисленої зустрічі їм (книзі і читачеві) можна від душі й побажати.

Хоча б такої, що трапилася з нею у членів авторитетного журі премії імені Андрія та Арсенія Тарковських.
Цілком передбачуваний результат – Дмитро Бураго і його «Київський збір» удостоєні звання лауреата цієї надзвичайно поважної літературної премії.

Так що приводів для поздоровлення стало ще більше.
І на часі!

Володимир Гутковський,

член НСПУ