Аби книжка. Аби про футбол

ТРЕПАНАЦІЯ

Я любив футбол. Рівно до того моменту, коли в Україні всі збожеволіли на ньому. Тепер шукаю місце, де немає футболу – бо не хочу бути співучасником розорення країни заради купки п’яних фанів з Європи.

І тому в першу чергу тікаю до книгарні. Місце надійне, там можна відсидітися. Заходжу, і що бачу? Книжку «Письменники про футбол». Андрухович, Бондар, Винничук, Жадан… і далі за абеткою аж до Чеха (не Петера Чеха з «Челсі», а нашого Артема Чеха). Мамочко моя, що ж це робиться?

Із мазохістським відчуттям беру до рук, роздивляюся м’ячик та карикатуру на Юрка Андруховича, що прикрашають обкладинку, гортаю сторінки, несила противитися інстинкту. Адже трепанація – моя спеціальність, а що може бути кращим, ніж трепанувати те, що набило оскомину і натерло мозолі. Нумо, почитаємо!

Перша асоціація – з книжкою «Оповідання про Леніна». Різні письменники малюють нам вождя народів з різних сторін, так щоб ми ще і ще раз захопилися його генієм. А проте радянські автори вміли і любили давати дулю в кишені замовникам подібних шедеврів – починаючи з Твардовського, у якого Лєнін спочатку говорить пічнику «Хорошо ругаться можеш», а потім одразу «Я про то давно забыл», і закінчуючи… закінчуючи, наприклад, Винничуком, який у футбольну збірку віддав оповідання про розстріл львівських семінаристів доблесними органами НКВС. Хитрун-Юрко навіть замаскував це під такий собі «матч смерті», коли переможені розстрілюють переможців – але в кінці зізнався: розстріляли не за футбол, а за те, що молоді й розумні. Сергій Жадан пішов ще далі – його оповідання малює нам типового відморозка-уболівальника, тупорилого і одноклітинного, напівзбожеволілого через цей свій футбол, – типового відвідувача Євро. Це вже не просто дуля в кишені – це вже, пробачте на слові, відвертий «фак» замовникам. І правильно – совок провокує протидію на підсвідомому рівні. І кому, як не Жадану це знати!

Цікаво однак, що з усіх одинадцяти оповідань (за кількістю футболістів у команді) власне вдалими можна вважати тільки ці два, з дулею в кишені. Вочевидь, це українська риса – натхнення не продається, ну хіба коли хочеш кинути замовнику подлянку.

Наш славетний метр Юрко Андрухович видав есей на тему Лобановського. Звісно, щось він цим хотів сказати за межами банального викладу фактів. Навіть якусь свою теорію щодо цього намітив. Але настільки тонко намітив, що без бінокля її не видно, а крім того задля цієї теорії йому довелося викреслити з біографії метра срібну медаль на чемпіонаті Європи-88 – найвище досягнення Валерія Васильовича у кар’єрі. Розділ про 1988-й називається «Фсьо прапала!» Про перемогу – жодного слова. І справді, навіщо потрібне досягнення, якщо воно не лізе в теорію?

Так само у публіцистичному стилі відгукнувся на футбольну тему Андрій Бондар – мабуть, далися взнаки родинні стосунки. Але, певно, через те, що сама гра настогидла поетові ще в дитинстві (батько і брати – всі були футболістами), Бондар присвятив їй лише вісім сторінок не зовсім внятних спогадів. Хоча може бути, що він просто хотів адаптувати свій текст під рівень футбольних уболівальників.

Решта письменників вдалися до художньої прози, тобто запропонували нам оповідання. Але, на жаль, усі вони забулися, що література, так само, як і футбол, вимагає майстерності.

Мандрівник і вигадник Макс Кідрук, як мені здалося, пожалкував часу на те, щоб змайструвати щось путнє, тому обійшовся дитячою казочкою про проносне, яким нагодували воротаря. До того ж написав це досить недбало – мабуть, через те, що гонорар за книжку все-таки був замалим.

Андрій Кокотюха, якому не першина писати на замовлення, спробував закрутити щось у фірмовому пацансько-детективному стилі. Але забувся, що оповідання на відміну від крупної форми вимагає дуже чіткої композиції. Тому ані початок ані кінець йому відверто не вдалися. Переконливо виглядає лише пряма мова бандита, що тренує ботаніка-програміста.

Гарний поет Олег Коцарев вирішив скористатися безпрограшною темою кохання, але знов-таки далася взнаки різниця у спеціалізації. Текст занудний, а після його прочитання доводиться довго міркувати – що ж автор мав на увазі? Зрадлива студентка, яка «підманула-підвела» залицяльників, виглядає настільки каламутною, а решта героїв настільки однаковими, що інтригу доводиться обчислювати буквально із транспортиром.

Наступний член «збірної» для мене залишився «темною конячкою». Та й гадаю, небагато хто з вас знає, хто такий Володимир Сергієнко. Відомо тільки, що його оповідання було перекладене з російської Сергієм Жаданом. Це – розповідь про уболівальників, з тих, що їх можна почути у пивбарі біля стадіону. Мабуть, там її автор і почув. Однак і серед оповідачів у барах зустрічаються майстри слова – вони вміють заволодіти увагою та поступово підвести аудиторію до кульмінації, до тої самої фрази, після якої всі вибухають реготом. Із сумом мушу констатувати, що людина, за якою записував пан Сергієнко, таким мистецтвом не володіла. Тому автору довелося хитрувати, додаючи від себе приманку – міркування про нецензурну лексику. Ця модна донедавна тема мала витягти з багна застряглий сюжет. Проте не витягла.

Молодий і талановитий Сашко Ушкалов вирішив здивувати нас соціальною драмою про хлопця з бідної родини та нові бутси. Але знов-таки підвела майстерність. Яскраві шматки з життя хлопця, його вчителя та угандійця з ринку Барабашово, які в кінці повинні були з’єднатися у розкішну мозаїку, чомусь так і не з’єдналися. Угандієць виявився «приший кобилі хвіст», сексуальні пригоди вчителя здаються штучними і безсенсовними, а історія про маминого коханця-студента навіть не містить натяку на якийсь зв’язок із темою. Мабуть, Сашкові просто забракло часу на те, щоб гарненько подумати над текстом.

Оповідання відомого письменника-співака Фоззі-Сидоренко викликає запитання до тренерів, точніше, упорядників. Бо воно – єдине в книжці російською. Чому? Якщо вже перекладали з російської Сергієнка, то чим Сидоренко гірший? Або навпаки – якщо Сидоренко російською, то чому Сергієнко в перекладі? Вони ж обидва на «ко»? Дискримінація. Особисто у мене склалося враження, що це якесь непорозуміння – адже у примітках до оповідання весь час вказується «примечание переводчика». І це не просто одноразова помилка – в оповіданні 33 примітки і всі від перекладача. Отже, виникає запитання, з якої мови він перекладав? Невже Фоззі написав українською і його переклали російською? Навіщо? Такі футбольні хитрощі мені не до снаги.

Але попри це оповідання про малого футболіста, який на тренуванні зіпсував м’яч, є, мабуть, єдиним по-справжньому футбольним. До честі Фоззі треба сказати, що йому вдалося створити атмосферу радянської ДЮСШ, і передати всю безнадію та убозтво совєцького дитинства. Я би навіть сказав, що це чудове оповідання, якби не кінець. Автор так і не вирішив, що робити з цією переконливою картинкою, тому приплів туди невмотивований і безсенсовний стрибок у часі та назад, а потім просто поставив крапку. А й справді – треба ж десь поставити крапку. Прикро, тому що могло вийти насправді гарне оповідання, яке б витягло всю книжку. Але знову підвела композиція.

Ну і нарешті останній, одинадцятий. Артем Чех – судячи з прізвища, воротар. І знову, як не прикро, композиція. Розповідь про колишнього боксера, який взявся навчати футболу дітей-інвалідів, могла вийти гарною. Бо сама історія з потенціалом. Але ж треба було її так написати! Все догори дриґом. В результаті коли читаєш останній абзац, раптом розумієш, в чому справа, і усвідомлюєш – усі попередні сторінки написані дарма. Бо написані неправильно. Не з того почав, не там поставив акценти, і в результаті надурив читача. Надурив у поганому сенсі цього слова.

А вся книжка разом до смішного нагадала мені збірну України з футболу. Красива форма, красиві хлопці, іноді навіть пас можуть віддати – але гри немає. Бо для того, щоб грати, треба тренуватися, тренуватися і тренуватися. І для того, щоб писати – теж.

Отже, поспішив Сашко Бойченко, називаючи свою цьогорічну прем’єру «Аби книжкою». Бо «Письменники про футбол» – це власне і є «аби книжка» «аби про футбол».

А взагалі література і футбол мають багато спільного. Бо кожен вважає, що вміє як одне, так і інше. До речі, письменницька збірна з футболу і на полі програє. Чому б це?

 

Доктор Трепанатор