Загубіться в химерах Яцкова!

Аґнєшка Матусяк. Химерний Яцків: Модерністський дискурс у прозі Михайла Яцкова. – Л.: ЛА «Піраміда», 2010. – 224 с. – (Серія «Українська класика: світовий контекст»).

Вулиця Михайла Яцкова знаходиться у затишному кутку дальнього центру Львова. Але більше про цього самобутнього письменника досі знає небагато хто, навіть серед справжніх любителів літератури ХХ століття. Хочете заповнити цю прогалину у ваших пізнаннях? Тоді книжка «Химерний Яцків» саме для вас!

Характерно, що написала її авторка не з України, а з Польщі. Це Аґнєшка Матусяк, професорка, історик літератури, завідувачка Відділу україністики Вроцлавського університету. І її легка географічна відстороненість, мабуть, лише додає неупередженості.

«Химерний Яцків» складається з двох частин. Перша досить компактне дослідження професорки Матусяк «Модерністський дискурс у прозі Михайла Яцкова». Друга власне проза Яцкова: «Ґотуріди», «Посуди», «Поганство юрби», «Мальований стрілець», «Лісовий дзвін», «Дитяча грудь у скрипці», «Дівчина на чорнім коні», «Архітвір», «Новітня основа», «Вечерниці Романа Ничаєнка» та «Блискавиці».

Михайло Яцків народився 1873 року в галицькому селі Лесівка, а помер 1961 року у Львові. Розквіт його творчості припадає на 1900-ті та 1910-ті роки. Катастрофи наступних десятиліть йому пощастило пережити, але особливих літературних досягнень він уже не мав.

Проза Яцкова стала одним із найбільш цікавих та оригінальних виявів раннього модернізму в українській літературі. Саме модерністським  особливостям його письма й присвячено дослідження Матусяк. Вона аналізує яцківські новели та інші речі в контексті декадансу, символізму, сецесії тощо через призму стилю, ідейного підґрунтя, тематики, мови, типів персонажів. Особливо втішно, що проводячи паралелі з іноземними авторами (а поле для таких паралелей творчість Яцкова пропонує справді широке), Аґнєшка Матусяк не схильна вдаватися до ритуальних постколоніальних плачів над долею письменника пригнобленої нації, а залишається в межах мистецтва.

Текст Матусяк написано вельми прозорою і доступною мовою, тож він може бути цікавим зовсім не тільки для науковців. Іноді навіть хочеться якого-небудь додаткового «подвійного дна». Але важко однозначно сказати, з чого краще починати читати книжку з Матусяк чи з самого письменника.

Наскільки чітка й раціональна наукова частина видання, настільки ж загадковий, неоднозначний і дивакувато закручений «художній блок». Проза Яцкова в цьому сенсі є справжнім модерном, вона сповнена символів, неочікуваних орнаментальних прикрашальних елементів. Натуралістична оповідь раптом переривається геть сюрреалістичними, а то й катастрофічно-експресіоністичними образами. Над усіма подіями висить серпанок нерозгаданої містики. І, звичайно ж, ці твори невпинно супроводжує такий неодмінний супутник, як сновидність вона викривлює вчинки героїв, важкою гирею чіпляється до діалогів, їй підпорядковується навіть освітлення на межі дня і ночі.

Це твори не для тих, хто є прихильником чіткої та зрозумілої послідовності зав’язки, кульмінації й розв’язки. Тут виразно домінує химерний естетизм. І тільки підсилює цю атмосферу авторська мова їй лише сто років, але концентрація діалектизмів, полонізмів та інших родзинок уже робить її екстравагантною. Але я вірю, що ви не загубитесь у старовинних словах Михайла Яцкова. Краще загубіться в його образах!

 

Олег Коцарев