Дон Кіхот для школярів

Мігель де Сервантес. Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський / пер. з ісп. Б. Лети. – К. : Країна Мрій, 2011. – 272 с.

«Дон Кіхот» Сервантеса давно охарактеризовано як визначальний твір європейської літератури. Важко переоцінити його вплив на розвиток європейського роману. Про «Дон Кіхота» писали і Р. Підаль, і М. Бахтін, і В. Багно, і сотні інших літературознавців. Сказати щось нове про роман важко, хоча й досі залишаються «білі плями» в дискурсі кіхотизму. Наприклад, серед літературознавців немає одностайності в тому, яку роль виконують вставні новели в романі, ще більше загадок залишила біографія Сервантеса. В українській культурі поява «українського Дон Кіхота» Миколи Лукаша стала визначним явищем, своєрідним паспортом, який засвідчив «дорослість» української культури. «Дон Кіхот» у літературі – це як Аристотель у філософії. Якщо культура може похвалитися наявністю перекладів цього твору національною мовою, то така культура вважається життєствердною. Такі твори, як «Гамлет» Шекспіра чи «Дон Кіхот» Сервантеса весь час потребують нових тлумачень навіть тоді, коли в культурі вже є переклад, який важко перевершити.

Для появи нових перекладів «Дон Кіхота» є й банальніша спонука: оскільки твір зараховано до шкільної програми зі світової літератури, то існує загроза, що не всі школярі у 8 класі зможуть здолати цю глибу. Викладачі-«зарубіжники» мене зрозуміють. Сервантеса школярам читати не так складно, як, скажімо, «Життя – це сон» П. Кальдерона, проте не всі долають навіть першу частину розповіді про премудрого ідальго.

Не кожен видавець наважиться робити компендіум «Дон Кіхота» на основі «канонічного» перекладу Миколи Лукаша. Тому й виникають сучасні переклади цього роману, можливо, виконані не на такому високохудожньому рівні, проте, «приступні» для масового юного читача. Таким є новий «Дон Кіхот» Сервантеса, що з’явився в серії  «Всеволод Нестайко радить прочитати» у видавництві «Країна Мрій». Насамперед, книжки з цієї серії розраховані на школярів.

Не всі діти сьогодні вміють насолоджуватися розкішними перекладами наших класиків. Тим більше, коли твір мусить бути прочитано на завтра чи на позавчора. Нове видання «Дон Кіхота» прагне виконати саме таку функцію. Це скорочений варіант визначного роману. Книжка є вп’ятеро меншою від перекладу М. Лукаша й А. Перепаді (який дозавершив переклад свого Вчителя). «Дон Кіхот» оригінально (не вдаючись до докладнішого структурування) містить дві частини, перша нараховує 52 розділи, друга – 74.  Переклад видавництва «Країни Мрій», який підготував Богдан Лета, фактично переповідає лише першу частину, причому часом два розділи з першої частини об’єднано в один (зокрема, після ХХХ розділу). Стиль Лукаша видається «тяжчим» саме з педагогічної точки зору, не всі діти в одинадцять-дванадцять років можуть насолодитися розкішно дібраними словесно-художніми формами.

Проте в перекладі Б. Лети є свої переваги. Так, тлумач перекладає «ідальго», а не «гідальго», бо в оригіналі іспанською у слові «hidalgo» перша літера не читається, це архаїчний спадок, навіть в абетці буква має назву «hache mudo», тобто «глуха/безмовна «h». Разом із тим, є в новому перекладі і кальки з російської мови: «яка муха тебе вкусила» (краще: вбрикнула), «за їдою розмова…» (краще: «під час обіду/трапези/їжі…»), «ми ледве встигли перекинутися парою фраз» (краще: «кількома словами, кількома фразами») тощо.

Загалом роман перекладено сучасною українською мовою, не обтяженою манірностями. Переклад розраховано на школярів чи студентів. Хочеться вірити, правда, що студенти-філологи все ж таки знайдуть час, аби відкрити для себе світ Сервантеса сповна. Але це вже в студентські роки. А для школярів «Країна Мрій» підготувала чудовий переклад-дайджест із прекрасними ілюстраціями Олени Чичик, з яких починається кожний новий розділ «Дон Кіхота».

 

Дмитро Дроздовський