Нічого цілісного, все мозаїчне

Філіп Лабро. Ці люди… – К.: Нора-Друк, 2011. – 368 с.

Можна порадіти з того приводу, що в українському перекладі з’явився актуальний французький роман. Випущений два роки тому твір є амбітним проектом, який, за задумом автора, наближується до «Людської комедії». То хто ж цей Філіп Лабро, що претендує на місце поруч із Бальзаком? По-перше, він автор двох десятків книжок, сценарист, режисер, актор, телевеведучий, колумніст французької газети «Le Figaro», оповідач відомого документального фільму «Птахи». Лабро знімав у своїх фільмах Бельмондо, Депардьє та Трентиньяна і написав силу-силенну пісень для французької рок-легенди Джонні Холідея. А ще він двічі номінувався на Гонкурівську премію й отримав звання командора Ордену Почесного легіону.

По-друге, сімдесятип’ятирічний Філіп Лабро – це гість київського фестивалю «Книжковий арсенал», що збирався, але не завітав-таки на українську презентацію «Цих людей…». За словами, перекладача роману, української письменниці Євгенії Кононенко, автор забув вдома паспорт і не зміг сісти на літак. Тому українська публіка залишилася без можливості задати питання авторові щодо роману «Ці люди…». А питання є.

Чому Лабро так пристрасно й детально виписує своїх персонажів, не лишаючи місця читацькій уяві? Зі слів автора ми знаємо про героя більше, ніж з його дій.

Власне, головних героїв троє. З одного боку маємо мегателезірку Маркуса. Він має слабкість до афоризмів, змушує тремтіти французьку еліту під час ток-шоу із промовистою назвою «Ви, хто любить славу», водночас ніяковіє перед своєю шефинею, боїться облисіти і, звичайно ж, приховує особисту таємницю.

З іншого боку бачимо не за віком мудру молоду дівчину Марію – польку за походженням, що живе в Америці, втекла від названих батьків, щоб не потерпати від наруги. Образ майже біблійний: поневіряння на заробітках, свідомо скоєний тяжкий злочин, чернече самозречення у маєтку аристократів, вибір між простим людським щастям і спокусою слави та влади.

Зв’язковою ланкою між цими двома образами є Кароліна – тридцятирічна парижанка, що ризикнула всім заради кохання, помилилася, розчарувалася, але набула неймовірної здібності розуміти людей. Сюжет роману не дивує: від початку знаєш, що шляхи трьох головних героїв перетнуться. Інтрига в тому: як саме?

Чи, бува, месьє автор не говорить у книзі про себе? Лабро підлітком навчався у США, подорожував країною і творчо рефлексував на тему європейця в Америці не один раз. Сьогодні він – метр французької тележурналістики, ведучий популярного дебатного шоу. Філіп Лабро ніби дощенту викопирсав зі свого життєвого досвіду усе, що можна, і тепер він ріже без ножа портрет залаштунків мас-медіа, французької богеми і середнього класу, який женеться за бажанням піднятися соціальною сходинкою вище. Автор наголошує, що у Франції більшість лиха для розумних людей іде саме від їхнього розуму,  а світобудову і мотивації людських вчинків він пояснює так: «Безлад. Все починається через брак любові».

Сивочолий письменник адекватно передає сучасні реалії: тут вам і про Вікіпедію, і про ай-фон, і про нові медіа, що їх остерігаються багаті й знамениті. Відчутно, як автор розривається між розтягненими описами та міркуваннями, запозиченими з класичної літератури, і стилем кіносценаріїв. «В житті бувають такі моменти, коли з неймовірної кількості неузгодженостей, які насідають на нас, може народитися деяка естетика». Перекладачку Кононенко можна похвалити, зокрема за те, як вона впоралася із десятьома евфемізмами поняття «облисіння».

Роман «Ці люди…» – твір на межі непристойної легкості та інтелектуальної претензійності. Автор пише передусім для «цих людей» – нещасних, які «занадто страждають або які не страждають взагалі», «які нічого не знають, бо знають забагато», які «хочуть, щоб з ними проробили коучинг». А коучинг, наставництво – це, у свою чергу, побічне явище забезпеченого суспільства.

 

Юлія Кузнєцова