Третє пришестя отця Бравна

 

Ґілберт К. Честертон. Небесна стріла: Детективні історії отця Бравна / з англ. пер. О..Мандрика. – Л.: Свічадо, 2010. – 196 с.

Чи знаєте ви отця Бравна, знаменитого детектива? Так-так, того самого, що його вигадав Честертон і навіки закріпив у шерезі видатних колег – Ната Пінкертона, Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро та Міс Марпл. Видавництво «Свічадо», яке спеціалізується на релігійній літературі, знайомить українського читача з пастором – аматором кримінальних загадок та порятунку душ злочинців.

Отець Бравн з’явився на світ 1917-го року, коли відомий англійський теолог, християнський письменник Ґілберт К. Честертон використав історію реального йоркширського священика Джона О’Коннора, який допомагав парафіянам знаходити злочинців, і в результаті з’явився цілий цикл оповідань, що врешті потягнув аж на п’ять збірок. З тих пір отець Бравн здобув численних прихильників по всьому світу, в тому числі і серед старшого покоління українців, що познайомилися з ним у російських перекладах.

«Небесна стріла» – третя книга детективних історій про отця Бравна. Оповідання пов’язані між собою лише особою пастора, тож читати їх можна навіть не за чергою. Однак читачам, які лише починають знайомитися з панотцем, краще починати з першої книги і через другу плавно переходити до третьої, адже вона розпочинається оповідкою «Воскресіння отця Бравна», яка на погляд читача-першопрохідця прямо-таки перенасичена фактами з попередніх книг. Втім, якщо ви вже є прихильником детективного таланту отця Бравна, то третя книга вас надзвичайно порадує.

Отець Бравн зовсім не схожий на детектива. Він ніколи не шукає справ на свою голову, це вони його знаходять, панотець зовсім не таємнича особа, образів не міняє і завжди ходить у своїй чорній сутані та крислатому капелюсі, немовби це гриб вирішив прогулятися.

Більшість історій Честертона мають містичне забарвлення. І читачі разом з героями піддаються цій містиці і вірять у неї до останнього. Їм дивно, що священик-католик натомість зберігає скепсис, попри те, що біблійні чудеса є для нього звичайним полем діяльності: «Набагато природніше повірити в те, що є поза можливостями нашого пізнання, аніж в те, що суперечить йому» – саме завдяки такому ставленню до незвичайних і містичних подій отець Бравн і розкриває злочини.

Кажуть, що у давні часи, коли психологія ще й не майоріла на небокраї наукової думки, а психологів взагалі не існувало, їхні функції виконували священики. Через сповідь отримували і моральне полегшення, і пораду від священика. У третій книзі оповідань про отця Бравна «Небесна стріла» немає сюжету, пов’язаного зі сповіддю, однак метода, на яку спирається парох, щоб розкрити таємничу справу, пов’язана саме з його знанням людської душі.

Рецензенти часто зауважують, що отець Бравн присмачує кожну розкриту справу євангельськими притчами. Однак ті частини тексту, які розглядаються як євангельські притчі, могли б цілком належати і менш святобливій людині. Ті дрібки моралі, які Ґілберт К. Честертон вкладає у вуста свого головного героя, зрозумілі загалу незалежно від віросповідання і матимуть відлуння у серці кожного.

Єдине, що у книзі «Небесна стріла» може спантеличити і новачка, і досвідченого читача, – це те, що текст викладено за однією з версій українського правопису – «Український правопис. Проєкт найновішої редакції» Інституту української мови НАН України (1999). І коли отець Бравн говорить: «Я зрозумів, що проти мене використали иншу зброю», то забуваєш про зброю і думаєш про те, що вона «инша». Безперечно, особливості правопису помічаєш тільки у першому оповіданні, при читанні наступних здивування згладжується.

Отже, аматори детективу отримали гарний подарунок від «Свічада», а літературознавці – ще один привід поміркувати над мистецтвом об’єднувати необ’єднуване, християнську мораль і детектив, сутану та розслідування…

 

Валерія Добривечір