Перед брамою Кафки

Франц Кафка. Перевтілення: оповідання, новели, притчі, урив. з роману «Замок» / пер. з нім. Євген Попович. – Л.: Піраміда, 2010. – 128 с.

Кожне перевидання творів Франца Кафки є приводом для переосмислення сучасної культури, яка знову наближається до стану екзистенційного абсурду. Кафка, відчуваючи настання цього абсурду у свій час, майстерно переплавив його у письменницьких жорнах, доправивши класичними Овідієвими рецептами. Нове видання творів Кафки в серії «Майстри українського перекладу» з’явилося 2010 року у ЛА «Піраміда» з ілюстраціями видатних експресіоністів Ернста Людвіга Кірхнера, Ганса Арпа та Василя Кандинського. Воно є важливим для української культури, позаяк представляє перекладацький кафкіанський доробок видатного перекладача Євгена Поповича (його вдова Ольга Сенюк взяла участь у підготовці цього видання).

До книжки увійшли твори, над якими сумлінно протягом довгих років працював майстер Є. Попович. Свого часу вони друкувалися на сторінках журналів «Всесвіт», «Вікно в світ» тощо. Деякі твори Кафки представлені лише фрагментарно, оскільки життя не дало можливості тлумачеві повністю завершити задум. Мається на увазі передовсім роман «Замок» (повний переклад, який зробила Н. Сняданко, у формі окремої книжки побачив світ лише 2006 року). Також до книжки «Перевтілення» увійшли фрагменти з «Америки» Кафки (повністю твір переклав Ю. Прохасько в 2009 році). Сам Є..Попович разом із П. Таращуком опублікували інший найвідоміший роман Кафки «Процес» 1998 року.

Нове видання містить фахові коментарі Д. В. Затонського, одного з найвизначніших вітчизняних германістів, який чимало часу присвятив творчості Ф. Кафки.

Перший твір, що ввійшов до видання, «Вирок», написаний за одну ніч з 22 на 23 вересня 1912 року, відзначається глибоким психологізмом. Сам Кафка з-поміж усього ним написаного був найбільше задоволений саме цим твором. Головний герой новели Ґеорґ Бендеман чергова інкарнація самого Кафки. Усе починається з того, що молодий комерсант, сидячи у себе в кімнаті, вирішує написати другові листа. Друг цей свого часу виїхав до Росії. (Цікаво, що в цьому творі згадано і Київ, образ якого явно протиставлено Петербургові). Отже Ґеорґ іде до свого хворого батька, щоб розказати про цей лист. Проте далі стається щось абсолютно непідвладне здоровому глузду. Розмова з батьком набуває фантасмагоричних рис, показуючи нечувану людську самотність, із якої виростають численні психологічні фобії. Вони перетворюють людину на тварину, яка керується інстинктивним страхом того, що її хочуть полишити, ввести в оману, викинути. Самотність батька набуває хворобливих рис. Батько у своїх репліках розіграє справжню комедію… з трагічним фіналом. Зміна емоційних станів взагалі є характерною рисою Кафки.

У Кафки часто можна помітити вступ в одній тональності, а фінал у зовсім іншій. Хіба що новела-притча «Перед брамою Закону» випадає зі звичного ряду. Пізніше цей текст став частиною «Процесу». У притчі розповідається про чоловіка, який прийшов до брами Закону, аби пройти повз неї та наблизитися до Закону. Біля брами стояв охоронець, який не дав чоловікові увійти. Просидівши все життя під брамою, чоловік помирає. Але перед самою смертю він запитує охоронця: «Всі пориваються до закону. Як же так вийшло, що за багато років ніхто, крім мене, не намагався, щоб його впустили?». На це охоронець відповідає: «Тут ніхто більше не міг шукати доступу, бо цей вхід призначено тільки для тебе. Тепер я йду і зачиняю браму». Чому чоловік не міг пройти повз браму? Чому охоронець перешкоджав йому, знаючи, що ця брама тільки для нього? Чи може взагалі людина потрапити до Закону, який оточують численні охоронці? Ці питання так і залишаються без відповіді. Твір використовує жанрову форму бесіди, базуючись на євангельських сюжетах. У середньовіччі подібні твори були вельми поширені в Європі. Кафка бере цю старовинну жанрову канву, проте витворює неповторну притчу.

Твори Кафки вражають майстерністю автора у заглибленні в шари культури. Наприклад, «Перевтілення» це перелицьовані «Метаморфози» Овідія. Проте Кафка не міг спинитися лише на подібному сюжетному принципі, йому потрібно було показати нові соціальні, моральні, духовні проблеми людини ХХ.ст., коли кожен змушений будь-що боротися за виживання, коли людина відчуває, перебуваючи навіть у родинному колі, колосальну самотність, бо родина вже не становить органічної єдності з індивідом. Наскільки сильними є родинні почуття, чи можуть вони пройти найтяжчу перевірку? Ось ті питання, які ставить Кафка і не дає на них відповіді, бо будь-який твір, орієнтований на філософське підґрунтя, ніколи не може подати готового рішення. Він лише спонукає до думання, а тому й не вичерпується епохою чи культурою.

А отже, нове видання творів Франца Кафки українською стане прекрасним подарунком для тих, хто шукає себе в часі.

Дмитро Дроздовський