«Файне місто Тернопіль»

Олександр Вільчинський. Дерева на дахах: роман. – Харків: Фоліо, 2010. – 345 с. – (Графіті).

Поціновувачем творчості Олександра Вільчинського може бути тільки зріла людина – як психологічно, так і літературно. Роман «Дерева на дахах» по-справжньому оцінить такий читач, котрий здатен сприйняти специфічний постмодерністський погляд на дійсність. Такий читач уміє й хоче увійти в гру зі стереотипами, адже в цьому романі, перш за все, обіграно звичний і суспільно прийнятний образ митця як високоморальної людини. Натомість маємо «героя свого часу», «неспокійну» людину – Якова Довганя (по-дружньому, Довгий) – з його далекими від ідеалу стосунками з алкоголем, жінками… Зовнішнє й напускне (епатажний жмут сивого волосся, зібраний хвостом, сережка у вусі) відгороджує дійсно творчу, ніжну й раниму сутність головного героя від жорстокої реальності, в якій так мало того, що він цінує над усе: справжньої дружби, любові, краси.

«Дерева на дахах» – це також роман про місто. Дійсно, Тернопіль вартий аби про нього писали. На мапі він схожий на кораблик, його будинки також схожі на кораблики, а кораблики Тернополя схожі на будинки… До того ж, на деяких старих дахах ростуть дерева. Дерево взагалі обіймає одне з центральних місць у романі: для Якова Довганя – це своєрідний символ єднання з космосом. Обійняти дуб чи каштан, притулитися й постояти разом із ними – значить зарядитися космічною енергією. Якщо дерево росте на даху, можливо, це збільшує шанси гарної підзарядки?

Африка – це колиска цивілізації, як вважає Довгий, – дарує, можливо, останнє й прекрасне кохання – Анжелку. Вона чорненька настільки, що перетворюється на прекрасну чорну кішку в чорній кімнаті для нової серії фотографій митця. Екзотичність української дівчини з африканським корінням і зовнішністю підсилюється милим західноукраїнським акцентом.

Шкода тільки, що образ Анжелки залишився маргінальним, нерозкритим, епізодичним. Ще більше не сподобалося, що образи дерев, від яких нібито отримує космічну енергію головний герой, так і залишилися «на дахах», не прописаними, шаблонними.

Для сучасної літератури, як відомо, характерна інтертекстуальність. Дійсно, у романі О. Вільчинського маємо пару цитат із «Улісса» Дж. Джойса, з поезій М. Вінграновського, згадку роману Е. Гемінґвея «За рікою, в затінку дерев», натяк на «Героя нашого часу» М. Лермонтова, є незрима присутність «Над прірвою у житі» Дж.-Д. Селінджера (протест проти зубожілості душі, черствості дорослого світу, ніжне ставлення до сім’ї, матері, та – як без нього! – епізод з качками у басейні), – можливо, це ще не все, – вам вирішувати, читачі. Одним словом, роман присвячено українським інтелектуалам, поціновувачам сучасної літератури загалом й українського новітнього роману зокрема.

 

Борщ Світлана