Бій як метафора життя

Євген Положій. По той бік Пагорба. – К.: Нора Друк, 2010. 208 с.

Новий роман Євгена Положія «По той бік Пагорба» належить до книг, про які хотілося б почути думку професіонала – людини, що не за чутками знає описаний кавалок життя. Найвірніший відгук про цю книжку дав би спортсмен – ліпше боксер, бажано чемпіон світу за якоюсь-там версією (перепрошую за невігластво). Адже йдеться саме про спорт, саме про бокс, і саме про бокс професійний – із титулами, мільйонними гонорарами за бої, пожадливими менеджерами, брудними домовленостями й іншими підводними рифами, які є неодмінним супроводом будь-якої великої справи.

Але не розкриття спортивного закулісся цікавить автора. Домінантою роману є інше – стан людини перед боєм, під час бою і після бою – вдалого чи невдалого. Бій у романі – загалом поняття значуще, непласке. У найширшому розумінні він сприймається як метафора життя. Книга починається описом психологічного стану боксера на ім’я Вуж за тиждень до бою за пояс чемпіона світу. До напруження перед вирішальним боєм його кар’єри додаються особисті проблеми, шантаж, погрози невідомого зловмисника, зрада менеджера. Але, тим не менше, всі пазли провалу несподівано складаються в зовсім іншу картинку – кожен удар робить чоловіка міцнішим, і він виявляється як ніколи готовим до перемоги. Бо не боїться поразки — бій для нього важливіший, ніж його результат.

Книга Положія наповнена тонкими психологічними замальовками. Деякі фрази б’ють влучно, а окремі просто нокаутують: «Вуже, перемагає завжди той, хто навчився програвати. Перемога річ стала, до перемоги нічого додати, вона вершина. Перемагаючи, ти зупиняєшся. А от поразка це сигнал до змін, до нових сходжень, до переосмислення здобутого».

Проте все це – лише півправди про книгу. Може, якби роман складався тільки з цього, то він виглядав би надто моралістично й однобоко – як чергова спроба повчити життю. Але є ще Пагорб – минуле, яке, власне, сформувало людину, що готується до бою. Думки Вужа перетікають із теперішнього у колишнє — чимдалі, тим більше ці перетікання вклинюються в хід оповіді, моментами зовсім нею опановуючи, і так до кінця з’ясовується низка деталей не стільки загадкових чи інтригуючих, скільки переломних. Із минулого проростає історія першого кохання, шаленство юнацького протистояння; стають зрозумілими принципи, прищеплені у підлітковому віці, й помилки, які їх прищепили. Одним словом, «кожен свій пагорб носить за собою, наче горб». Утім, Пагорб – не просто ще одна метафора, а цілком конкретне місце, важливе в житті головного героя. І логічно, що саме там наступає розв’язка – справжній кульмінаційний бій (попередній, на рингу, після цього здається підробкою – там не билися на життя чи на смерть); і, як нагорода, повернення примари кохання і примари дружби. Відзначу недолік: як на мене, буквалізація розв’язки є дещо надмірною. Якби всі сцени, які зшивають докупи минуле й теперішнє, залишилися прокресленими пунктиром, без розставляння чітких акцентів, якби не прояснилося: правда це, вигадка, чи хворобливі візії – книжка тільки виграла б.

Лишається ще одне питання. Чому ПО ТОЙ БІК? Про що йдеться? Післясмак перемоги, подолання недосказаності минулого, спроба скинути шкіру старих гріхів і оновитися? Чи це вже «той бік» по-справжньому? Фінал роману умовно відкритий, так само, як і назва, – залишає читачеві простір для осмислення.

Віта Левицька

 

Катерина Холод

Придбати книгу Євген Положій  «По той бік Пагорба» в інтернет-магазині ВсіКниги.