Шукайте левів в Україні

Іван Андрусяк. Дуби і леви: статті та есеї / Іван Андрусяк – К.: Грані-Т, 2011. – 168 с. (Серія De profundis).

Чи могли б ви коли-небудь подумати, що у могутніх вікових українських дубах ховаються душі визнаних здавна королів природи – левів? І саме про присутність цих екзотичних тварин, споконвіку зображуваних багатьма українськими майстрами гончарства, нам нагадують розкішні зелені гриви опішнянських дубів, переконує письменник Іван Андрусяк в одному зі своїх есеїв. Легкий подих минулого відчуває читач збірки «Дуби і леви», яка вирізняється своєю зібраністю та врівноваженою цілісністю, яку їй дають, як властиво для цього жанру літератури, зовсім різні за тематикою твори.

Відповідно до традицій есеїстики, невеличка книжечка Андрусяка слугує своєрідною шпаринкою до світу автора, у якому реалії переплітаються, а часом, і зовсім зливаються (нівелюються), з ілюзіями, думками та міфами. Читач стає свідком розвитку душі однієї людини і в той же час цілої нації, а можливо і світу, який вдало інтерпретовано через призму сучасного бачення. Часи радянського союзу та процвітаючий колгосп десь на Гуцульщині різко контрастує із руїнами, які лишилися від нього з приходом матінки Незалежності, а з ним тісно пов’язуються сотні людських доль. Страх тодішніх поколінь перед злою тоталітарною владою та бездіяльність, протиставляється сьогоднішній людській байдужості та новій уже бездіяльності.

Рідні автора та близькі по духу люди, буття кожного з яких просякнуте різними життєвими історіями промовляють із книги до нас, як каже сам Іван Андрусяк: «…живою народною культурою»; «Щось біблійно-українське є в цих зворушливих постатях, у цих шляхетних обличчях…». Це і прабабуся Івана, Катерина Йосипівна Мамчук із безмежними знаннями народних пісень; дядько, рядовий УПА Михайло Лаюк; вуйна Яковиха з унікальною ступою для пихання пшениці; і такі близькі його душі генії слова як зітхаючий важким життям український поет-десидент Тарас Мельничук; невідкритий по справжньому людям і досі Микола Бажан,зі своєю важкою ношею «різьбленої тіні»; Григорій Сковорода; Микола Куліш; Микола Гололь зі своїм ревізором та звісно ж Тарас Григоворич Шевченко із щоденником та роздумами у ньому. Якимись дуже українськими у викладі Івана Андрусяка постають і всесвітньовідомі французи, письменник Мішель Вельбек зі своєю ідеєю самотності та філософ Жан Бордіяр – автор теорії симулякрів, що своєю несправжністю та імітаційністю заполонили усе та всіх.

Є серед оповідей-роздумів і обурення сьогоднішніми антикультурними та антиукраїнськими тенденціями. Автор жорстко сприймає ідеї «сов’єцького» та москвофільського характеру, згадуючи Карла Маркса, питання моральності, якої власне у радянський період годі було і шукати, православну церкву Московського патріархату, Путіна та його прихильників, що побачили у ньому певною мірою божество. Водоночас тихенько входять у наше життя і вже згадувані українські опішнянські леви, образ яких уміло та дбайливо створений руками майстрів гончарної справи. Леви, що так невимушено, погойдуючи пухнастою гривою серед українських степів, вкорінилися в образі величного українського творіння – Дуба.

Усі ці есеї різного штибу колективно та, за словами самого Андрусяка, «…ніжно підштовхують до ненав’язливих, зате вічних людських розмислів про те, що головне в житті і які вони справжні цінності…» Відчути ці роздуми свідомої чистої української душі яскравого представника творчої інтелігенції сьогодення та пожити ними впродовж 29 есеїв корисно буде кожному, хто має потребу в роздумах та хоч зрідка обертається у минуле і оцінює все, що було та є нині і все, що ми втратили та чим збагатіли, а збагатіли ми принаймні на ще одну гарну книжечку, яка допомагає осягнути українську душу та її життєві прагнення…

Сашко Сівченко