А ви завжди кажете правду?

Маркус Седжвік. Нове вбрання для короля. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 28 ст.

Якщо ви бажаєте зі свого сина чи дочки виростити мислячу та чесну людина, яка б на кожну життєву ситуацію мала особисту точку зору,  вам у цьому  допоможе, добре всім відомий  датський казкар Ганс Христіан Андерсен. Він писав свої історії майже 200 років тому, але вони не втратили своєї актуальності й до сьогодні. Одна з них, а саме «Нове вбрання для короля», звіршована Маркусом Седжвіком, переспівана Іваном Малковичем і вийшла у видавництві А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА.

Цю казку матері, зазвичай читають своїм діткам, коли тим виповнюється років 5-6. Та не буде зайвим і дорослим час від часу перечитувати її. Адже «Нове вбрання для короля» просто казкою назвати дуже важко, точніше буде сказати, що це – повчальна історія на всі часи.

Маленьким хлопчикам та дівчаткам інколи незрозуміло, чому так важко просто сказати правду. Та щойно вони виростають і стають серйозними, заклопотаними дорослими, починають боятися втратити свій статус у суспільстві, виглядати дурнями перед іншими або просто бути не такими як усі, от тоді і виявляється, що сказати правду – одне з найважчих завдань.

У класичному варіанті Г. Х. Андерсена ця казка написана прозою і події розгортаються у світі людей. Звичайно, нічого не стоїть на місці, і для того, щоб сучасним діткам було цікавіше слухати та легше сприймати цю історію, Маркус Седжвік її звіршував та модернізував, додавши сучасну лексику. Героями королівства стали тваринки, але звичайно риси та недоліки характеру залишилися людські.

У книзі Маркуса Седжвіка йдеться про короля-лева, який так хотів, щоб його обожнювали і поважали піддані королівства, що витрачав майже всі кошти зі скарбниці на свій гардероб, міняючи по декілька разів на день вбрання. Одного разу до міста, де жив цей володар, прийшли два шахраї-видри. Вони пообіцяли пошити для лева таке вбрання, що його зможуть бачити лише дійсно віддані королю жителі, а для всіх інших, воно залишиться невидимим. І володар, повіривши байкам шахраїв, наказав видати їм величезну суму грошей, золота та найтоншого шовку, тільки б ткачі пошили йому нові штани, мантію та мундир. Ті день і ніч «трудилися», показуючи поважним чиновникам – зайцю та черепасі – надзвичайний колір та візерунки неіснуючої тканини.

І коли король проходив через центральну вулицю свого міста зовсім голий усі мешканці лісу розхвалювали його неіснуюче вбрання. Тільки маленьке жабенятко, не обтяжене суспільними рамками викрикнуло: «А король наш – голий!»

Як не дивно, але особливого значення набуває ця історія в сучасній Україні, коли вільні ще вчора люди водночас стали боятися говорити правду про владу. Тому кожному журналісту, редакторові, коментатору і читачеві я б порадила відновити у своїй свідомості вічну історію про владу та її підлабузників, звертаючи особливу увагу на тезу: «Чесність – найкраща політика». Адже казки існують для того, щоб нагадувати нам прості істини.

Лариса Руснак