Нотатник боягуза

Г. Гаґерпун, К. Гаґерпун. У страху великі очі. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 144с.

Боятися не соромно, боятися – незручно, бо всілякі страхи, страшки і побоювання заважають у повсякденному житті. Їжак Карстен знає це з власного досвіду і не приховує свого знання. Раціоналіст по життю, Карстен старанно занотовує в блокнот всі свої щоденні страхи, щоб знати і пам’ятати про них. Власне, як пояснює їжак у зверненні до читачів, «У страху великі очі» є його літературно оформленим особистим щоденником. У реальності ж створив цю книжку норвезький письменник Клаус Гаґерпун, відомий українським читачам за своїми повістями про хлопчика Маркуса. Цього разу йому допомагала також донька Ганна. Переклала твір з норвезької мови Галина Кирпа, а значить про якість перекладу хвилюватися не доведеться. Незвичні ілюстрації належать Оляні Руті.

Маленький їжачок потрапляє до родини циркачів Мужніх. Тато-Мужний, мама, дві близнючки-дочки і син Інґебріґт, впевнені, що Карстен – хом’як. Карстен боїться, що, дізнавшись, що він їжак, люди покинуть його, а тому добре вживається в нову роль. Їжак і хлопчик Інґебріґт стають справжніми друзями, їх об’єднує те, що обидва вони – боягузи.

Родина Мужніх веде кочівний спосіб життя, адже вони працюють у цирку «Торнадо». Трупа не є успішною, артистів у ній небагато, і вони не вирізняються особливим талантом. Особливо це стосується родини Мужніх, усі члени якої постійно пробують себе в різних циркових іпостасях, беруть участь у найдивніших номерах, але завжди зазнають поразки. Нарешті директор цирку втрачає терпець і дає родині останній шанс лишитися у трупі – підготувати до Різдва неймовірний фінальний номер, який здивував би публіку. На цей раз фінальним номером повинна стати акробатична піраміда: всі артисти вдягнуть зелені трико і триматимуть у руках свічки, а тому, хто стоятиме на самому вершечку, на голову вдягнуть зірку. Було єдине «але» – на вершині мав стояти Інґебріґт, який дуже вже боявся висоти. Отже своїми страхами він ставив під загрозу подальшу циркову долю всієї родини.

Та раптом у цирку починають коїтися дивні речі – кожен вечір у когось із артистів зникає необхідний інвентар – в  жонглера м’ячики, у фокусника кролик із капелюха тощо. Номерів у виставі все меншає, глядачі обурені, і цирк наближається до банкрутства. Близнючки вирішують взятися за розслідування цієї дивної історії і врятувати цирк, знайшовши зловмисника. У помічники вони беруть Інґебріґта і їжака Карстена, і протягом всього розслідування останні двоє змушені долати свої вже існуючі страхи та відкривати для себе нові.

По ходу сюжету, читач підозрює різних персонажів – групу карликів, російського костюмера Олега, капелюшника-відлюдника, але кінцівка виявиться врешті-решт більш, ніж неочікуваною.

У книзі немає ні краплі моралізаторства чи нав’язливих повчань дітям. Навпаки – прості істини тут подаються ненав’язливо і цікаво, вони вдало вплетені в детективний сюжет і жодним чином не «випадають» із загального контексту.

Це книга про те, як долаються страхи. Книга про дружбу, коли страх, що з другом щось може трапитися, переважає всі інші страхи. Про те, що насильно зробити людину мужньою неможливо. Про те, що страхи є в усіх, а також про те, що деякі з них є надуманими, і легко долаються.

 

Маргарита Стручок