Наташа із Ростова

Пам’ятаю, років десять тому почув по київському радіо рекламну пісеньку, близьку до геніальності:

Куда пойти Наташе,
Наташе из Ростова?
В трактир «Война и мир»
На площади Толстого.

Мабуть, не всі зрозуміють тонку іронію авторів. Утім, у чому ж тут іронія? Враховуючи, що Наташа Ростова для сучасної молоді є передусім героїнею анекдотів про поручика Ржевського, а вже потім (і то не завжди) – роману «Війна і мир», можна підозрювати авторів рекламної пісеньки у щирості. Так само, як були щирими працівники компанії «Київстар», які надіслали нам до офісу свою спеціальну пропозицію – однією з адрес, за якою можна отримати бонус, там значиться «Салон «Алло» на вул. Товстого, 5». Саме так – вулиця ТОВСТОГО. Чули про такого? З дитячих років спливає жарт про російського поета Сашка Гарматенка, але другим тоді, здається, ішов Левко Грубий. Про Товстого чутно не було. Хоча, можливо, Левко Грубий русифікував своє прізвище і став Товстим на честь приходу до влади Януковича? Хтозна цих митців. Вони здатні багато на що.
Ось, наприклад, Поплавський. Той, що ректоро-депутато-співак. Не секрет, що ця багатогранна людина, окрім усього іншого, випускає горілку та володіє ресторанами, які обсіли зараз трасу Київ-Одеса, немов жаби ставок.

І тут невгамовний ректоро-бетмен Поплавський відзначився. Проїжджаючи повз кав’ярню «На кордоні», що позначає межу між Кіровоградською та Черкаською областями, наш читач Михайло Носенко сфотографував рекламу цього закладу. Заклад, прикрашений портретом ректоро-бетмена та пам’ятником варенику, пропонує подорожнім також спробувати «Пиріжки смажені з пилу-жару». Звабливо?
Не більш, як його концерти із веселими студентами у перших лавах. Чи не заліки вони там відпрацьовують? А може, й пиріжки «з пилу» теж їдять студенти Університету культури? Чого не зробиш для підвищення успішності? Якщо шановний ректор ще не додумався до цього – пропоную ідею: кожен студент за чотири роки навчання має з’їсти не менше сотні пиріжків «з пилу», бо хто ж інакше буде їх їсти? І ще цікаво – пил додають до тіста чи посипають ним деко? Бо від цього залежить смак. І не кажіть мені про комерційну таємницю – клієнт має право знати склад продукту, який споживає. Скільки процентів пилу в одному пиріжку? Звідки цей пил – із книжок, із дороги чи з кухонних полиць? Бо ж алергія – хвороба сторіччя. А милуючись запилюженим вареником на пам’ятнику, хоч-не-хоч ловиш себе на думці, що обмовка на рекламі суто фрейдівська: що з пилу тут не тільки пиріжки, але й вареники, чебуреки тощо.
А вас, шановні, я закликаю наслідувати приклад пана Михайла: дивитися навкруги та виловлювати «здібні булочки» – адже вони у нас не «з пилу», а з реальності.
Ну й тим, хто дочитав до кінця, за законами маркетингу я дарую бонус – рекламу, що прилетіла на мій комп’ютер буквально нізвідки. Тобто спам. Отже, смакуйте:
«Тарас Бульба
> Мюзикл про любовь. По мотивам повести Н.В.Гоголя. В представлении
> принимают участие музыканты группы “Друга ріка”. В роли Андрея –
> Валерий Харчишин. Место проведения: Дом культуры и искусств СБУ»

На цьому слові бувайте здорові!
Щиро ваш,
Троль Кумле.